Конкурсна виховна година «ВИШИВАНА УКРАЇНА».


Конкурсна виховна година  «ВИШИВАНА УКРАЇНА».
Сьогоднішня наша виховна година називається «ВИШИВАНА УКРАЇНА». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх.
ідео)
Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами й листом.

Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.
Ведучий: Серед жіночих народних промислів чільне місце в історії нашого народу займає вишивання. Вишиванням споконвіків займалися жінки. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки передавали таємниці цього виду мистецтва. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції.
Ведуча: В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.
Ведучий: Вишивання – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва слов’ян. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням. У своїх роботах народні майстри показують одвічний потяг людини до краси, зв’язок з рідною природою.
(Слово гості________________________________________)
Ведуча: Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота,  був прикрашений одяг скіфів.
Ведучий: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Ведуча:  Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща куль­тура що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фан­тазію імпровізуючи в межах усталеної місцевої традиції.
Вічна пісня барв і кольорів.
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Посплітались, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте  і піснею і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська  вишивка цвіте!

Ведучий:В Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов’ язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчата вишивали це вбрання для наре­чених. Про це співається в народній пісні:
Ведуча: Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.
Ведучий: Вишиті сорочки були поширені  в Україні з давніх часів. Довгими зимовими вечорами шили дівчата собі на посаг сорочки і наспівували:
6с.
Вишиванка
Цю сорочку мені вишивала
Материнська ласкава рука,
Що квіти на ній розсипала,
Мов по лузі весна гомінка.
Від'їздив я. В останній хвилині
Мати шепче крізь сльози: "Прощай,
Пам'ятай, ти родивсь на Вкраїні,
Де б не був ти, про це пам'ятай!
Не соромся хоч мови своєї,
Ти повинен гордитися цим..
А сорочки простої цієї
Не заміниш і шовком тонким.
Бо це мати тобі вишиває..."
І, здається, тепло її рук
Все в дорозі мене зігріває,
І я чую коліс перестук.
Де не був я: на Півночі дальній
І на землях цілинних орав,
А в сорочці оцій полотняній
Я тепло рідних рук відчував.   
7с.
Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові — то висо­ка ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі руш­ники — невід'ємна частина побуту українців.
Ведуча: Слово «рушники» в Україні су­проводить постійний епітет «чис­ті)». Це означає не лише те, що вони мали зберігатися в чистоті. Чисті рушники—це символи високих ес­тетичних та етичних ідеалів.Видовжені прямокутники руш­ників формою нагадують поля, до­роги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою є символом долі, життєвої стежки.
Ведуча: Дуже часто рушник порівнюють із піснею, вишитою нитками на полотні. Саме такою на­родною піснею стала перлина української поезії XX століття — «Пісня про рушник» на слова Андрія Ма­лишка.
Танок ( Пісня про рушник)
8с.
Ведучий: Рушники на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Украї­ні, котру б вони не прикрашали. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж усюди ці витвори на­родного мистецтва палахкотіли ба­гатством кольорів, були своєрідною візиткою, а якщо точніше — облич­чям оселі, а відтак і господині.
Ведуча: За рушниками ство­рювалася думка про жінку та її до­чок. Ніщо, здається, так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою, охайність і працьовитість, ніж ці ви­мережані дива.
Видучий:Стверджують, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати.»Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла: «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!» Той рушник оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки.
А що ж вишивали на рушниках? Ми підслухаємо розмову вишивальниць.
ДІВЧАТА ВИШИВАЛЬНИЦІ
Студентка: А знаєте, мені моя мама свій весільний рушник показувала. Він їй дістався ще від прабабусі. Коли була війна, то прабабуся всі свої найкоштовніші речі в землю закопала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того рушника перевишила.
Студентка: А в моєї прабабусі були рушники, повишивані рожами і хмелем.
Студентка: А моя прабабуся розповідала, що коли їй виповнилося 10 років, то її мама почала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. А ще вона казала, що потрібно було надбати 40 рушників.
Студентка: На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, коренi — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.
10с.
Легенда про рушник.

"Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров'я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає".

11с.
Мамині рушники
Мати вишивала рушники
Скільки вже проспівано? Не знаю
Тільки я щедрішої руки
Від тієї першої не маю.
Тільки я вслухаюся в пісні,
Квітами мережані на долю,
Й сокровенно так ступаю по землі
Під цю музику, мою до болю.
Знаю, як скурличуть на біду
Два крила у парі з рушниками,
Я прийду, її я розведу
Маминими вічними руками
12с
Ведуча:  Український рушник. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не минає народження, одруження  людини, ювілейні урочистості. Ознакою охайності, працьовитості кожної  господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті.
Ведучий: Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори — червоний та чорний. Синонімом пер­шого є любов, а другого—журба; ра­дість і смуток, веселість та печаль. Ці почуття в житті органічно пов'язані.Рідними серцю візе­рунками прикрашали українки свій одяг і своїх рідних. Як то було гарно, мило, коли наші люди йшли у свято до церкви у вишиванках.
Ведуча: З покоління в поколін­ня передавали українці своє мисте­цтво вишивання. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Виши­вають усі: дорослі і діти, чоловіки та жінки. Якби зібрати все багат­ство української вишивки, то карта України від села до села, від міста до міста простяглася б вишитими дорогами.
13с
Ведучий:                       
Українська вишивка є одним з не багатьох національних брендів, відомих у всьому світі. Сьогодні вважається престижним носити вишиту сорочку, віднайдену у запиленій прабабусиній скрині. Найкращою вважається вишита сорочка не на красивому шифоні чи шовку, а, як і в давнину, на конопляному чи лляному полотні. Предки знали, що саме ці природні полотна мають такі ефірні олії, що захищають людину від шкідливого атмосферного впливу і виводять із тіла усіляке зло. І навпаки, все штучне веде до штучності організму та душі.
Ведуча:Мереживом виткане наше життя, душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття, які в нього нитки вплітаєш.
І все, що хвилює твої почуття, передано кимсь вже чудово.
Повірте, це дивне таке відчуття, як з пензлем змагається слово.

14с (пісня)








Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами й листом.

Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта


Вічна пісня барв і кольорів.
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Посплітались, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте  і піснею і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська  вишивка цвіте!



Вишиванка
Цю сорочку мені вишивала
Материнська ласкава рука,
Що квіти на ній розсипала,
Мов по лузі весна гомінка.
Від'їздив я. В останній хвилині
Мати шепче крізь сльози: "Прощай,
Пам'ятай, ти родивсь на Вкраїні,
Де б не був ти, про це пам'ятай!
Не соромся хоч мови своєї,
Ти повинен гордитися цим..
А сорочки простої цієї
Не заміниш і шовком тонким.
Бо це мати тобі вишиває..."
І, здається, тепло її рук
Все в дорозі мене зігріває,
І я чую коліс перестук.
Де не був я: на Півночі дальній
І на землях цілинних орав,
А в сорочці оцій полотняній
Я тепло рідних рук відчував.    

Мамині рушники
Мати вишивала рушники
Скільки вже проспівано? Не знаю
Тільки я щедрішої руки
Від тієї першої не маю.
Тільки я вслухаюся в пісні,
Квітами мережані на долю,
Й сокровенно так ступаю по землі
Під цю музику, мою до болю.
Знаю, як скурличуть на біду
Два крила у парі з рушниками,
Я прийду, її я розведу
Маминими вічними руками

Комментариев нет:

Отправить комментарий