Грамадянська освіта лекції

ВСТУП ДО КУРСУ «ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА»

Очікувані результати діяльності:

✵ Знання і розуміння: знає і розуміє зміст поняття громадянська освіта; пояснює завдання та структуру предмета; висловлює власні очікування щодо вивчення предмета.

✵ Вміння і навички: для аргументації власної позиції використовує інформацію з різних галузей знань; демонструє навички критичного мислення стосовно оцінки самого / самої себе.

Викладач  інформує про зміст, методи та мета вивчення курсу «Громадянська освіта».

Викладач. Актуальність упровадження громадянської освіти в Україні зумовлена тим, що формування демократичної громадськості є нагальною потребою всіх розвинених держав.

Вивчення курсу «Громадянська освіта» передбачає:

✵ формування: 1) вільної особистості, яка визнає загальнолюдські та національні цінності й керується морально-етичними критеріями та почуттям відповідальності за власну поведінку; 2) громадянської компетентності учнівської молоді, що забезпечує її активну громадянську позицію, здатність відповідально реалізовувати свої права та обов’язки в конкретній ситуації, налагоджувати соціальне партнерство в розв’язанні суспільних проблем;

✵ виховання: 1) поваги до людської гідності, дотримання прав людини і демократичних цінностей, верховенства права, справедливості, неупередженості та рівності; 2) громадянської свідомості особистості, орієнтованої на демократичні пріоритети й злагоду в суспільстві, почуття приналежності до свого народу, спільних історичних, політичних і культурних цінностей своєї держави; 3) толерантності, інклюзії та поваги до культурного розмаїття, різних поглядів, релігій, звичаїв і культур, уміння знаходити порозуміння з іншими людьми задля досягнення суспільно значущих цілей;

✵ розвиток політичної, правової, економічної, соціальної, культурної, медійної грамотності школярів, гнучкості й адаптивності, комунікабельності, готовності до співробітництва, здатності розв’язувати конфлікти й запобігати дискримінації.

Завдання громадянської освіти — забезпечити цілеспрямовану підготовку старшокласників до функціонування в системі суспільних відносин поліваріантного світу, глобалізації, соціальної взаємодії та активної відповідальної участі в суспільній діяльності.

Учитель розповідає про основні принципи курсу «Громадянська освіта, використовуючи таблицю.

Демократичність	Пріоритет ідеї прав і свобод людини у громадянській освіті; виховання почуття соціальної справедливості та солідарності, вміння конструктивно взаємодіяти з суспільством та приймати рішення. Викладання курсу передбачає діалогічний характер навчання, створення атмосфери взаємоповаги у шкільному колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв’язок школи з сім’єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, засобами масової інформації тощо
Практична спрямованість	Передбачає формування в учнів пріоритетних для системи громадянської освіти вмінь і навичок: соціальної взаємодії, самостійного аналізу різноманітних ситуацій, перш за все, з власного життєвого середовища, приймати рішення і діяти у правовому полі
Зорієнтованість на позитивні соціальні дії	Спрямованість на набуття позитивного досвіду соціальних дій, формування позитивного іміджу компетентної громадянськості
Плюралізм	Формування поваги до засад політичної, ідеологічної, етнонаціональної, расової різноманітності, уникнення екстремістських поглядів і поведінки, виховання толерантного ставлення до різних світоглядних і політичних доктрин, релігійних переконань і поглядів, до діяльності різних дитячих та молодіжних громадських організацій

Завдання

✵ Ознайомитись з основними (базовими) поняттями громадянської освіти: людина, особа, громадянин, права людини, верховенство права, інклюзія, громадянське суспільство, громада, громадянська участь, демократія, держава, відповідальність.

Викладач Це інтегрований курс, який охоплює філософські, аксіологічні, політичні, правові, економічні, культурологічні, соціально-психологічні знання.

Вправа «Дерево очікування»

Матеріали: ватман із зображенням дерева без листя, на якому потім будуть розташовані червоні та зелені аркушики, ручки.

Кожному учню надають зелені та червоні аркуші і пропонують зафіксувати власні сподівання:

✵ Мені б хотілось на цьому тренінгу ... (зелений аркуш).

✵ Мені б не хотілось на цьому тренінгу ... (червоний аркуш).

Далі учні об’єднуються в малі групи по п’ять осіб. Кожна група отримує завдання — співвіднести результати окремих відповідей кожного з членів підгрупи та сформувати свої очікування.

Бесіда

1. Для чого, на вашу думку, необхідно вивчати курс «Громадянська освіта»?

2. Чого ви очікуєте від вивчення цього курсу?

Висновок. Фундаментальними цінностями сучасного світу є демократія, свобода, повага до прав людини, солідарність та участь. Базова умова демократичного розвитку суспільства — це громадяни, котрі володіють уміннями здійснювати зважений і раціональний вибір, критично мислити та аналізувати інформацію, розуміють значення права, толерантно ставляться до думок інших, активно цікавляться суспільним, політичним та економічним життям.

ІІІ. ПІДСУМКИ

Вправа «Коло вражень»

1. Що нового я відкрив для себе? Чого навчився?

2. Які почуття викликала у мене співпраця з іншими учнями?

ІV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний матеріал підручника і додаткових інформаційних джерел.

Сайти

1. https://www.novadoba.org.ua/

2. https://uk.wikipedia.org/wiki/

3. http://mon.gov.ua

4. https://studfiles.net/preview/5319526/page:2/

 

Лекція Соціалізація особистості. Самореалізація людини.

Є у людини два світи:

Із них — один, що нас створив,

А другий завжди твориш ти

У міру власних сил.

М. Заболоцький

Метод «Займи позицію»

1. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що людина — джерело незвичайного в природі?

2. Назвіть якості, що виділили сучасну людину з пралюдей.

3. Які очевидні й неймовірні факти в походженні людини ви знаєте?

Викладач. Гадаю, що кожен із вас погодиться, що людина посідає важливе місце в загальному процесі світового розвитку. Таке припущення породжує цілу низку питань. Чи є людина черговою ланкою світового розвитку? Чи становить вона його вершину?

Дискусія

1. Микола Реріх якось зазначив: «Людина — насамперед житель Космосу і тільки потім — житель планети Земля». Чи згодні ви з цим?

2. Численні світові релігії, маючи певні відмінності в окремих деталях, одностайно стверджують, що створення першої людини на планеті залежало від слова, вольового рішення і дій самого Бога. А що саме божественного є в сучасній людині?

3. Існує думка, що людина — це продукт власної природи. Що саме слід розуміти під поняттям «власна природа»?

Метод «Мозковий штурм»

· Спробуйте дати визначення понять: людина, індивід, організм, індивідуальність, Я.

Запитання

1. Як, на вашу думку, хто така людина?

2. Які поняття містить це слово?

Вправа «Хто я?».

· Намалювати на аркуші А5 сонце з 10-15 променями. Уздовж намальованих променів сонця написати відповіді на запитання: «Хто я?». Кожне речення розпочинайте: «Я — ...» і коротко презентуйте себе.

Бесіда 1. Чи легко вам було відповідати на це запитання? Чому?

2. Що нового про себе ви дізналися?

Висновок. Людина — це «індивід», «організм», «індивідуальність», «Я». Усі ці поняття стосуються кожної людини.

 Викладач. Спробуємо спочатку з’ясувати зміст понять «індивід», «організм», «індивідуальність» та «Я».

Міні-лекція «Людина, індивід, особистість»

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність», перш за все, характеризують якісні прояви людини як виду в біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняття «індивід» вживається щодо окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені не в усій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі прояви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, і навпаки.

Поняття «особа» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи не існує. Але це не означає, що риси індивіда є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад форма носу, на особу переносити не можна.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що здатна зробити лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

Поняття «індивідуальність» може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави.

Людина	Особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів
Індивід	Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід
Особа	Суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини
Особистість	Людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги
Індивідуальність	Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона, і прагне це реалізувати

Висновок. Насправді ж індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виокремлення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою цілковиту ідентичність з іншими людьми, адже зрозуміти свою унікальність можна лише через порівняння з іншими людьми. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

Формування понять

Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, наданими суспільством, та виконує обов’язки, які на неї покладено.

Особа формується під впливом:

1) індивідуальних вроджених властивостей;

2) соціального середовища, що впливає на людину.

Із появою держави та владної сфери відносин соціальна категорія «особа» набуває політичного змісту і перетворюється на категорії «підданий» або «громадянин».

Формування понять

Громадянин — людина, яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму, громадянин має певні права та обов’язки щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам.

Громадянськість — це політична позиція громадянина стосовно процесів, що відбуваються в суспільстві та державі. Відносини суспільства з державою стають дієвими, якщо суспільство можна назвати громадянським, тобто здатним «забезпечити реальну участь громадян в управлінському процесі та контроль з їхнього боку за діяльністю держави».

Викладич. Сучасна соціальна психологія широко застосовує поняття «ідентичність». Ідентичність може бути індивідуальна і колективна. Індивідуальна ідентичність може мати кілька вимірів і бути комплексною (етнічною, гендерною, професійною, релігійною, соціальною тощо).

Бесіда

1. Яка наша спільна ідентичність?

2. Чим зумовлена наша ідентичність? Чи залежить вона від нашого вибору?

3. Коли наша ідентичність, ототожнення себе з певною соціальною групою можуть серйозно впливати на ставлення до нас та на наше життя? наведіть приклади.

Міні-лекція «Феномен української ідентичності»

Учитель. В Україні проблема національної ідентичності має свої особливості, зумовлені передусім тривалим періодом бездержавності, перебуванням територій сучасної України під контролем різних імперій і державних утворень, тривалою мовно-культурною асиміляцією українського населення. Українська національна ідентичність перебуває на стадії становлення та проходить етап, який розвинені європейські держави-нації пережили в період модерну. Визначальною умовою формування національної ідентичності є позитивне сприйняття громадянами своєї нації, країни, держави. Як свідчать соціологічні дослідження, позитивною тенденцією формування української національної ідентичності можна вважати те, що більшість українців пишаються своєю країною, вважають себе патріотами, попри всі соціально-економічні проблеми свого буття.

Робота з документом

· Працюючи в малих групах, ознайомитись з текстом Преамбули та ст. 1, 2 Загальної декларації прав людини і виконати завдання.

1. Виходячи з тексту Преамбули, назвіть основні причини створення цієї Декларації.

2. Про які події в Преамбулі написано «варварські акти, що обурюють совість людства»?

3. Що, на вашу думку, є головною метою ЗДПЛ?

4. Які поняття є ключовими, виходячи з тексту Преамбули та ст. 1?

5. Як зрозуміти застосовування словосполучень «всі люди» та «кожна людина»? Чим це спричинено?

6. Які прояви людської особистості та її ідентичності закріплює ст. 2?

Обговорення у великому колі

· Опрацювати та обговорити за запитаннями текст ст. 3 Конституції України.

1. Чому Основний Закон називає людину та людську гідність найвищою соціальною цінністю?

2. Який зв’язок Основного Закону із Загальною декларацією прав людини?

3. Від чого залежить ситуація з дотриманням прав людини в країні? Яка роль обізнаності громадян у сфері прав людини та механізмів їх захисту?

4. Навіщо в більшості країн існує посада омбудсмена — Уповноваженого з прав людини?

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Я пропоную вам послухати оповідку про давньогрецького філософа Діогена.

Одного разу вдень Діоген пішов багатолюдними вулицями Афін з ліхтариком в руках, промовляючи: «Шукаю людину».

Бесіда

1. Кого шукав Діоген?

2. Що вас здивувало в поведінці філософа?

3. Як ви вважаєте, які ознаки особистості цікавили Діогена?

4. А які ознаки особистості можете назвати ви?

Учитель розповідає про ознаки особистості, використовуючи схему.

Висновок. Саме суспільство, а не природа максимально впливає на особистість.

Формування поняття

Соціалізація — це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.

Соціалізація — процес розвитку людини, становлення особистості у взаємодії з навколишнім світом.

Учитель. Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.

Соціальних ролей багато, кожна містить багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться в реальних умовах протягом усього життя.

Завдання

1. Щоб переконатися, наскільки важливою для особистості є соціалізація, спробуємо уявити наше життя без неї. Який вигляд мала б людина? наведіть приклади з літератури чи реального життя.

2. Якого суспільного досвіду набуває людина в процесі життєдіяльності?

Висновок. У ході соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну. Соціальне середовище відіграє в цьому процесі вирішальну роль. Соціалізація дає можливість спілкуватися за допомогою ролей, забезпечує збереження самого суспільства: прищеплює новим громадянам загальноприйняті цінності, зразки поведінки.

Існують різні варіанти періодизації етапів соціалізації. Спільна і найбільш загальна періодизація — це поділ життя людини на до трудове (охоплює період до початку трудової діяльності), трудове (період зрілості людини) та післятрудове, яке збігається зазвичай з пенсійним віком. У цьому разі соціалізація, по суті, охоплює все життя людини. Інші автори вважають за необхідне обмежити соціалізацію періодом до настання соціальної зрілості (тобто входження особистості в самостійне життя) або, принаймні, назвати цей період первинною соціалізацією.

Загалом, перелік етапів соціалізації залежить від того, яким той чи інший автор бачить розвиток особистості на різних стадіях її життя.

Цікавою і досить відомою є концепція американського психолога Еріка Еріксона, який поділив увесь життєвий цикл людини на вісім фаз. Кожна з них має свої специфічні завдання щодо формування певних психологічних утворень, і вони можуть розв’язуватися сприятливим чи, навпаки, несприятливим чином.

Висновок. Соціалізація — це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Бесіда

1. Як діти засвоюють соціальні ролі?

2. Назвіть головний критерій зрілості.

Формування понять

Гендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Гендерні ролі — норми та правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їхньою статтю. Вони різняться в суспільствах з відмінною культурою і змінюються з часом.

Диференційне посилення, коли прийнятне гендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне — карається соціальним несхваленням.

Диференційне наслідування, коли людина обирає статево-рольові моделі у близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Метод «Оберіть позицію»

· Хто за рівність статей, а хто ні?

Висновок. Важлива роль у формуванні гендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. На становлення тендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відповідні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

Сім’я — міні-модель суспільства. Без сім’ї та сімейного виховання, сімейного піклування про дитину не було б ні суспільства, ні держави, ні етносу. Як би не змінювалися суспільні установки, які б негаразди не вирували над людством, сім’я завжди залишалася.

Проблемне питання

·1 Як ви вважаєте, «сім’я» і «шлюб» — це одне й те саме?

Шлюб — це форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється і за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує їхнє статеве життя і встановлює їхні подружні права та обов’язки.

Шлюб — це контракт, який укладають 3 сторони: чоловік, жінка і держава. Сім’я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об’єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.

Сім’я — не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв’язків і взаємодій між членами сім’ї, функція якої — відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми.

2. Назвіть основні тенденції розвитку сучасної української сім’ї.

Висновок. На сучасному етапі, коли наше суспільство переживає докорінні зміни в усіх сферах життя, суттєвого значення набувають впливи педагогічного характеру, насамперед сім’ї. Саме там відбувається соціалізація молодого покоління. Сім’я є першою ланкою підготовки людини до життя.

Викладач. Шлюб, з погляду соціального відтворення суспільства і його моральної чистоти, це найбільш геніальний винахід людства. Відповідно до християнської моралі, справжня любов починається лише у шлюбі, де індивід повністю розкутий і довірився іншому. Сім’я — невід’ємний осередок суспільства, і неможливо применшити її значення. Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство не обходилося без сім’ї. Недалеке майбутнє суспільства також не мислиться без сім’ї. Для кожної людини сім’я — початок початку. Сім’я — це й результат, і ще більшою мірою — творець цивілізації. Сім’я — найважливіше джерело соціального та економічного розвитку суспільства.

Стосунки між дітьми і батьками формуються в сім’ї, починаючи від народження дитини. Від моменту появи малюка мама і тато «автоматично» залучаються у виховний процес. А де виховання — там і конфлікти! Зазвичай, поки дитина маленька, батькам простіше. Однак із досягненням підліткового періоду, частішають непорозуміння, конфлікти, а іноді справжні «бойові дії» між двома сторонами.

Запитання

1. Чому це відбувається?

2. Чи є способи запобігти проблемі і розв’язати її мирним шляхом?

3. У чому полягають причини конфліктів між батьками і дітьми?

4. Як уникнути проблеми батьків і дітей?

Формування понять

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура — це багаторівнева система. Виділяють світову та національну культури, до того ж кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.

Запитання

1. Що належить до матеріальної культури?

2. Що належить до духовної культури?

Висновок. Культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов’язані. Головне завдання культури — всебічний розвиток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі формування цінностей і моральних норм.

Сьогодні на уроці йтиметься про молодіжну субкультуру. Вступаючи в доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти усталені норми суспільного життя.

Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.

Почасти це пов’язано з притаманною віком критичністю, уявленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що молодь за своєю природою націлена на перетворення, створення нового.

Запитання

· Які, на ваш погляд, фактори спонукають молодих людей до об’єднання?

Висновок. Загалом, світоглядні позиції є, швидше, виявом прагнення молодого покоління довести собі і дорослим, що вони також чогось варті в цьому житті, це проблема пошуку ідеалу.

Робота в групах

Групи учнів працюють з періодичними виданнями, сайтами за темою «Молодіжні субкультури та їх базова типологізація». Учні отримують картки з назвами молодіжних субкультур.

1. Охарактеризувати один із видів молодіжної субкультури (байкери, репери, готи, скінхеди, панки, растамани, фріки, граффіті, рольовики...)

2. Скласти узагальнювальну таблицю.

Орієнтовний вигляд таблиці

Вид	Характеристика	Проблеми
Репери та хіп-хопери	Людина-репер не лише займається спортом (що вже добре), вона виявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс	Серед представників угруповання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вогнепальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і захистити себе вони здатні самі. Вони не визнають нікого і ніщо вище за себе
Готи	Зазвичай ці молоді люди шукають натхнення, а значить, вони творчі люди. Захоплення цією субкультурою — це спосіб накопичити енергію. Аїхній вигляд заперечує порожнечу нічного гламуру	Занепокоєння викликають сатаністи. Їхня ідеологія — це епатаж і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Представники цього спрямування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані
Скінхеди	Головне гасло скінхедів — «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом	Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чужого»
Панки	Плюси виділити неможливо	Там, де з’являються панки, — бійки, пограбування, насильство з метою наруги над особистістю
Растамани	Досить спокійна культура і «нешкідлива» для суспільства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася...»	По суті, їхнє основне заняття — неробство, така людина навряд чи здатна чогось досягти в соціальному житті
Фріки	Не виявляють негативного ставлення ні до чого	Власне, їх свобода є їхнім головним мінусом: вона дає їм все, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом
Графітери	Походить від італ. «графіті», що спочатку означало «надряпаний»
Рольовики	Лише інтелектуально розвинені люди стають рольовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні	Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» з суспільства

Запитання

· Які проблеми цікавлять сучасну молодь і як це впливає на її дозвілля?

Метод «Відкритий мікрофон»

1. Які функції виконує система освіти та як вона впливає на процес соціалізації?

2. Причини відходу молоді в андеграунд.

Висновок. Від організації вільного часу залежить процес соціалізації особистості. У вільний час учні спілкуються зі своїми друзями, набувають демократичних навичок комунікації. Забезпечення рівних можливостей для дозвілля молоді — це одне з першочергових завдань держави.

Проблеми молоді полягають у маргінальному статусі молодих людей, і саме молодіжна культура покликана послабити їхнє занепокоєння, побоювання й сумніви. Залежно від молодіжної субкультури, яку обирає молода людина, формується її індивідуальність, визначаються життєві цінності. Завдяки приналежності до певної молодіжної субкультури в підлітків та молоді відбувається підвищення значущості власних цінностей. Тим самим способом вирішується проблема диференціації самооцінки. Зазвичай у членів молодіжної субкультури вона завищена, адже вони відчувають свою перевагу над оточуючими. Будучи учасниками певного молодіжного об’єднання, молоді люди забезпечують свою потребу в неформальному, довірливому спілкуванні, головною метою якого є розуміння й саморозкриття; відкриття свого внутрішнього світу, який може не збігатися із зовнішньою поведінкою.

 

Лекція ЛЮДСЬКА ГІДНІСТЬ І ПРАВА ЛЮДИНИ. ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ. ЛЮДИНА І ДЕРЖАВА

Гра «Маска»

· Візьміть люстерка, погляньте на свої обличчя, відтворіть свій настрій.

Метод «Коло думок»

· Кожен знає, що він — людина, але чи знає напевне, хто така людина? Це питання, розв’язати яке людська думка прагне з початку свого існування, але відповіді досі не знайдено. Чому так?

Висновок. Нова Україна, яка здобула незалежність на зламі століть, проголосила, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються як найвища соціальна цінність.

Кожна людина, природно, має суто специфічний тип особистості, тобто сукупність прикметних рис, психологічних характеристик, які забезпечують відносні послідовність та постійність її відповідних реакцій на навколишнє середовище. Тип особистості можна з певною мірою точності описати шляхом визначення рівня таких властивостей, як самоорганізація, інтелект, незалежність, підготовленість, психологічний такт, комунікабельність, настороженість, владолюбство.

Робота в группах

· Отримавши для опрацювання по три види прав, заповнити в реченні пропущені слова.

Якщо я маю право на ... , то я можу ... .

Евристична бесіда

1. Як визначити такі моральні якості, як чесність, порядність, гідність, совість, моральність?

2. Що таке людська гідність?

Перегляд відеоролика

Перегляд відеоролика «Людська гідність як джерело прав людини» (https://www.youtube.com/watch?v=4E7UB58R3yY).

Метод «Відкритий мікрофон»

· Права людини охороняють від посягань гідність людини. Але що таке людська гідність? Чим вона відрізняється від особистої гідності?

Формування поняття

Гідність — це моральна риса, яка відображає унікальну, неперевершену цінність людини. Від моменту народження кожної людини її гідність є однаковою та «рівною» з гідністю усіх інших людей. Поняття гідності людини пов’язане переважно з цінністю людини та оцінкою її значення і місця в суспільстві та державі. Це може бути повагою високих моральних якостей у самому собі, внутрішня самооцінка суспільного значення, власних здібностей та якостей.

Рольова гра «Актуальне інтерв'ю»

1. Утворити пари , один з яких виступає в ролі кореспондента, а другий — видатної особи (політика, актора, громадського діяча, священика, спортсмена, поета тощо).

2. Кореспонденту провести інтерв’ю з метою визначити, що для його співрозмовника є мораль, людяність, духовність.

Орієнтовні запитання

1. Які риси та якості в людині імпонують йому?

2. Які моральні риси притаманні йому особисто?

Група експертів з числа визначає, чи переконливими були відповіді, чи є суперечливі моменти в інтерв’ю, чи зміг кореспондент та його співрозмовник довести значущість таких рис, як чесність, порядність, гідність.

Бесіда

1. Як співвідносяться поняття «гідність» та «честь»?

2. Що таке совість?

3. Як змінювались поняття «честь» і «гідність» в різні історичні часи?

4. Що таке інтелігентність та порядність?

Висновок. Саме почуття людської гідності спонукало людину вимагати дотримання своїх прав. Саме гідність є джерелом усіх прав. ніхто не може нам дати або відняти гідність. Кожна людина має почуття гордості, особистої честі. нікому не подобається, щоб до нього погано ставилися, пригнічували, глузували, кривдили.

Робота з документом

· Опрацювати статті Конвенції про права дитини, Конституції України та Закону України про охорону дитинства та дати відповіді на запитання.

1. Чим схожі записані права та в чому різняться?

2. Чи порушували ваші права, передбачені статтями Законів?

3. Що б відбулося з людиною, якби її права не були захищені?

Стаття 16 Конвенції про права дитини

Кожна дитина має право на гідне ставлення до своєї особи.

Стаття 10 Закону України про охорону дитинства

Кожній дитині гарантовано право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності.

Стаття 3 Конституції України

Визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки в Україні є найвищою соціальною цінністю.

Стаття 21 Конституції України

Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними.

Стаття 52 Конституції України

Діти є рівними у своїх правах незалежно від походження.

 «Відкритий мікрофон»

1. Наведіть приклади з власного життя, коли виконувались або порушувались ваші права.

2. Поясніть, чому так сталося.

Дискусія «Чи можна прожити без обов'язків?»

· Підібрати по 5-7 аргументів «за» і «проти» до тверджень:

1) у суспільстві повинні бути лише права;

2) у суспільстві повинні бути тільки обов’язки;

3) у суспільстві повинні бути як права, так і обов’язки.

Морально-етичні виміри духовності передбачають такі чесноти, як совість, гідність, порядність, інтелігентність. Так, якщо честь — це зовнішнє визнання цінності людини і внутрішнє прагнення до нього, то гідність — об’єктивна цінність особи, яка може бути і не пов’язана з її визнанням або усвідомленням. Іншими словами, честь — це те, що людина повинна завойовувати, те, чого вона повинна прагнути; гідність же належить їй по праву народження, тому що вона — людина (людська гідність).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати відповідний матеріал.

2. Підготувати презентації за темами:

1) Що таке громадянські (особисті) права і свободи людини.

2) Право на життя — абсолютна цінність світової цивілізації.

3) Право на повагу честі і гідності людини.

4) Право на свободу та особисту недоторканість.

5) Недоторканість приватного життя, житла.

6) Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.

7) Право на свободу думки і совісті.

ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

ПРИТЧА

Одного холодного зимового дня стадо дикобразів лежало тісною купою, щоб, зігріваючись разом, не замерзнути. Проте незабаром вони відчули уколи від голок одне одного. Потім, коли потреба зігрітися знову примусила їх притиснутися, вони так само відчули незручність. Так вони метушилися, доки не знайшли найбільш зручну відстань, щоб витримати холод.

Запитання

1. У чому сенс притчі?

2. Чого вона вчить?

3. Якими мають бути стосунки між людьми?

4. Чи завжди вдавалося людям знайти таку «помірну відстань одне від одного», щоб зважати на інтереси кожного?

Метод «Акваріум»

· Уявіть, що ви з друзями опинилися на безлюдному острові і вирішили утворити там нову державу. Складіть перелік з п’яти прав, які, на вашу думку, мали бути гарантованими цією державою.

Бесіда

1. Які проблеми з дотримання прав людини існують у сучасному світі?

2. Чи насправді людина, громадянин, індивід — найважливіша цінність будь-якого суспільства?

Однією з основних проблем, яку має вирішити світове співтовариство, є проблема дотримання прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим.

Робота з картками

1. Заповніть пропуски в тексті, використовуючи слова, наведені в дужках.

Слова можуть повторюватися і їх подано більше, ніж необхідно.

(Життя, право, свобода, необхідність, рівність, закон, правило, уряд)

Слід визнати очевидними такі істини: всі люди створені ... , всі повинні бути ... від народження, всі наділені деякими невідчужуваними ... . Для забезпечення цих ... засновані ... , що здійснюють справедливу владу. Держава встановлює ... , які спрямовані на захист людей і забезпечення загального добробуту.

Висновок. Основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначені досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Механізмом захисту прав людини в сучасному світі займається переважно ООН.

Крім цієї універсальної міжнародної організації існують захистом прав людини займаються: Міжнародна організація праці (МОП) та Організація з питань освіти, науки, культури (ЮНЕСКО), які координують власну діяльність з ООН.

Формування понять

Універсальні права — належать усім людям в усіх ситуаціях.

Природні права — належать людям від народження тільки тому, що вони люди.

Невідчужувані права — не можна людину довільно позбавити прав.

Робота з таблицею

· Ознайомтесь з міжнародними документами про права людини (перелік подається) і заповніть таблицю «Класифікація прав людини».

Громадянські (особисті)	Політичні	Соціальні	Економічні	Культурні

Перелік документів про права і свободи людини

✵ Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

✵ Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 р.

✵ Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього від 30 листопад 1973 р.

✵ Конвенція проти катувань та інших нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.

✵ Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р.

✵ Конституція України від 28 червня 1996 р.

Захист прав людини здійснюють:

✵ суди;

✵ правозахисні організації;

✵ Уповноважений з прав людини;

✵ Європейський суд з прав людини;

✵ Інститут верховного комісара ООН з прав людини і справ біженців.

Формування понять

Права людини — це визнані й гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.

Свободи людини — сфери, галузі діяльності людини, у які держава не повинна втручатися.

Обов’язки — це заходи суспільно необхідної поведінки людини.

Висновок. Права людини є загальними, невід’ємними і неподільними. Вони повинні бути гарантовані кожному, незалежно від національної приналежності, релігії, статі, віку та здібностей. Закони правової держави повинні гарантувати громадянам ці невід’ємні права, які належать їм від народження.

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Організуйте виставку плакатів за темою «Я маю право на...»

3. Напишіть твір за темою «Я — громадянин Європи» за планом:

1) Права людини — основа взаєморозуміння між європейцями.

2) Найбільш характерні порушення прав людини в Європі.

3) Що необхідно зробити для гарантування прав людини?

ЛЮДИНА І ДЕРЖАВА

1. Що таке держава?

2. Які ознаки та функції має держава?

3. Що означає поняття «особа»?

4. Що таке суспільство?

5. Як пов’язані між собою особа та держава?

 Відносини держави та фізичної особи зазвичай ґрунтуються на взаємних правах, обов’язках та відповідальності, які конкретизуються в конституції та інших нормативно-правових актах. При цьому слід звернути увагу на те, що в сучасному світі діють міжнародні стандарти в галузі прав людини і держави зобов’язані встановити у своєму внутрішньому законодавстві такий правовий статус людини і громадянина, що відповідає цим стандартам.

Метод «Шкала думок»

1. Чи можна уже в момент народження визначити, що дитина, яка народилась, — людська істота? За якими ознаками?

2. Пригадайте з курсу біології, як латиною називається людська істота.

3. Як називали найдавніших людей, що виокремилися з тваринного світу?

4. Які зміни відбуваються в дитині під час її зростання, які нові риси, вміння в неї з’являються?

5. Чи можливі ці зміни без людського оточення, поза суспільством?

ЛЕКЦІЯ ПОНЯТТЯ ПРАВ ДИТИНИ. МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ І ПРАВ ЛЮДИНИ

Перегляд відеоролика

· Переглянути відеозапис одного з телевипусків новин про порушення прав людей і дати відповіді на запитання.

1. Що вразило вас у переглянутому матеріалі?

2. Чи відчуваєте ви, що відбулося зараз із людиною?

Бесіда

1. Як ви вважаєте, чи може наявність прав у людини залежати від, віку, статі, кольору шкіри, соціального походження?

2. Чи справедливо, коли люди різної статі, статків, соціального походження та положення мають різний обсяг прав?

3. Чи повинні люди різної статі, статків, походження тощо по-різному відповідати перед законом?

4. Поясніть, як ви розумієте зміст прислів’їв: «Закон — це дишло: куди забажаєш, туди й повернеш», «Закон що павутиння: джміль проскоче, муха ув’язне», «Закони святі, законники — супостати».

5. Чи може влада безпідставно позбавляти чи обмежувати права?

6. Пригадайте головні складники правового статусу людини і громадянина.

7. У яких документах закріплено правовий статус людини і громадянина?

8. Чи існують у світі загальні правила, принципи-стандарти з прав людини?

Висновок. Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Першим великим правовим актом стала Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. 3 вересня 1953 р. була прийнята Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод встановлює не лише найбільш вдалу у світі систему норм міжнародного права для захисту прав людини, алей одну з найбільш розвинених форм міжнародної юридичної процедури.

Дитинство — це найбільш безтурботна і прекрасна пора в житті кожної людини. Проблема правового захисту родини і дитинства постійно перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти, адже діти потребують особливої уваги внаслідок їхньої вразливості, фізичної та розумової незрілості.

Інформаційне повідомлення

Конвенція ООН про права дитини — головний міжнародний документ щодо захисту дітей.

Із метою покращення становища у справі охорони прав дітей в Україні і приведення національного законодавства у відповідність до Конвенції про права дитини 26 квітня 2001р. Президент України підписав Закон «Про охорону дитинства». Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Виконання Конвенції ООН про права дитини контролюється ст. 9 Конституції України. В Україні реалізується національна програма «Діти України».

1924 р. — у Женеві було прийнято Декларацію прав дитини.

1959 р. — було прийнято Декларацію прав дитини.

1989 р. — прогресивні країни світу підписали Конвенцію прав дитини.

1991 р. — Україна приєдналася до Конвенції, а 2001 р. — прийняла закон «Про охорону дитинства».

Формування поняття

Конвенція прав дитини — документ особливого соціально-етичного значення, бо вона стверджує визнання дитини частиною людства, неприпустимості її дискримінації. Вона проголошує пріоритет інтересів дітей перед потребами держави, суспільства, релігії, сім’ї. У ній спеціально виділено необхідність особливої турботи держави і суспільства про дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників. Це правовий документ високого міжнародного стандарту. У ньому дитина проголошена повноцінною і повноправною особистістю, самостійним суб’єктом права.

Бесіда

1. Дайте визначення поняттям «декларація» та «конвенція».

2. Чим вони відрізняються?

3. Про який основний закон, де записані права, свободи та обов’язки громадян України, ми не згадали?

Висновок. У кожної держави є один найважливіший закон. Це — Конституція. Від неї залежить щастя та доля нашого народу і кожної людини. Кожен громадянин має добре знати цей закон, розуміти його, виконувати, охороняти й поважати.

Запитання

1. Коли була прийнята Конституція України?

2. Хто її прийняв?

3. Від чийого імені прийняли Конституцію України?

4. Як Конституція України визначає повноваження Президента?

Права людини охоплюють усі сфери її життєдіяльності, і розподіл прав на категорії є досить умовним.

Робота з документом

1. Опрацювати текст Конвенції ООН про права дитини.

Конвенція ООН про права дитини

Стаття 2

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання у здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Стаття 8

1. Держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Стаття 28

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов’язкову початкову освіту;

б) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги...

Стаття 32

1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

2. На прикладі сюжетів відомих вам казок визначте з’ясуйте, яке право, передбачене Конвенцією про права дитини, було порушено.

Ситуація 1. Мачуха з ранку до вечора примушує Попелюшку працювати. Бідолашній дівчинці заборонили брати участь в іграх та забавах сестер.

· Яке право порушено стосовно Попелюшки? (Право дитини на відпочинок і розваги; право брати участь у розважальних заходах, що відповідають їхньому віку.)

Ситуація 2. Мауглі майже від народження жив серед тварин.

· Чи можна вважати, що він має рівні права, передбачені для дитини, що зростає в людському суспільстві? (Так, Конвенція визначає, що дитиною є кожна людська істота, яка не досягла 18 років.)

Ситуація 3. Баба Яга викрадає Івасика-Телесика і відносить його за тридев’ять земель у тридесяте царство.

· Які права дитини порушила злодійка? (Згідно з Конвенцією дитина має право не розлучатися з батьками (окрім випадків, визначених законодавством); Конвенцією заборонене незаконне переміщення дітей і неповернення їх із-за кордону.)

Робота в групах

· У групах обговоріть проблему охорони дитинства і визначте шляхи її розв’язання. Відповідь необхідно оформити у вигляді звернення.

Завдання

· Складіть Статут вашого класу, де необхідно передбачити як права, так і обов’язки учнів та вчителів.

Рефлексія

1. Якщо вам запропонують зобразити символ свободи, який предмет правитиме вам за символ?

2. Якого кольору буде ваш символ?

3. Який символ, на вашу думку, відповідає поняттю «гідність»?

4. Який символ відповідає поняттю «рівність»? Із яким кольором у вас асоціюється це поняття?

МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ І ПРАВ ДИТИНИ

Аналіз правових ситуацій

✵ Анатолія Г. незаконно (як він вважає) звільнили з роботи;

✵ злочинці обікрали квартиру ваших знайомих, але злочинців ніхто не розшукує;

✵ у лікарні Борису П. не надали вчасно необхідну допомогу, тому довелося ампутувати ногу;

✵ на міських виборах Петра Б. примусили зняти свою кандидатуру на посаду мера;

✵ редактор газети «Гривня» відмовився опублікувати вашу статтю про погіршення екологічної ситуації в місті, мотивуючи це небажанням погіршувати відносини з владою.

1. Що об’єднує ці ситуації?

2. Куди б ви порадили звернутися цим людям для захисту своїх прав?

Метод «Коло ідей»

· У групах розгляньте і обговоріть запропоновані ситуації, які трапляються з нашими громадянами в країнах Європи. З’ясуйте, куди потерпілі можуть звернутись для захисту своїх прав.

Ситуація 1. Громадянин К. перебуває в одній з європейських країн у туристичній мандрівці. Під час екскурсії він заблукав у старовинному парку. Коли дістався місця стоянки екскурсійного автобусу, то зрозумів, що його відсутність не помітили — автобус продовжив мандрівку без нього.

Ситуація 2. Бізнесмен Г. перебуває в діловій поїздці за кордоном. Під час розрахунку за бензин на заправочній станції його звинуватили у використанні фальшивих грошей і доправили до поліцейської дільниці.

Ситуація 3. Студент М. за програмою молодіжних обмінів перебуває в одній з європейських країн. На дискотеці до нього підійшли двоє і запропонували йому стати посередником у розповсюдженні наркотиків, погрожуючи розправою в разі незгоди.

Ситуація 4. Заробітчанин Ч. отримав травму на підприємстві, де працює. Власник негайно його розрахував і взяв на роботу іншого. Ч. не має достатньо грошей ні для лікування, ні для того, щоб повернутися додому.

Ситуація 5. Громадянина Д. під час поїздки у швидкісному потягу було пограбовано: зникли гроші і документи. Що робити?

Висновок. Питання захисту прав людини вирішують зазвичай на національному рівні правоохоронні органи та відповідні органи влади, особи, які перебувають за кордоном, можуть звертатися також до консульства своєї країни.

Евристична бесіда

· Що робити, якщо людина не може домогтися справедливості у власній країні?

Веб-квест

1. Які органи в державі стоять на охороні правопорядку?

2. Що спільного в їхній діяльності?

3. У чому полягає специфіка їхньої діяльності?

4. Кінцевий результат: створення колективної презентації «Правоохоронні органи».

Бесіда

1. Як можна захистити свої права в Україні?

2. Якою є роль неурядових правозахисних організацій у захисті прав людини?

Висновок. Правоохоронні органи — система державних правоохоронних та уповноважених державою громадських формувань, що діють на основі та відповідно до закону й основною функцією яких є забезпечення законності та правопорядку, боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Бліцопитування

1. Чи може Президент України розробляти і видавати закони України? (Ні)

2. Як називається перехід прав і обов’язків від одного суб’єкта конституційного права до іншого? (Правонаступництво)

3. Як називається правовий зв’язок особи з державою, що зумовлює взаємні права та обов’язки? (Громадянство, підданство)

4. Який орган здійснює правосуддя в Україні? (Суд)

5. Яким є конституційний склад Верховної Ради України? (450)

6. Скільки областей у складі України? (24)

7. Скільки розділів має Конституція України? (XV)

8. Уповноважений Верховної ради України із захисту прав людини. (Омбудсмен)

9. Який представницький орган видає закони? (Парламент)

10. Яка посадова особа підтримує державне обвинувачення в суді? (Прокурор)

11. Яку структуру називають урядом України? (Кабінет Міністрів)

12. Як називається влада народу? (Демократія)

ЛЕКЦІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНА БАГАТОМАНІТНІСТЬ. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ. ДИСКРИМІНАЦІЯ. КОНФЛІКТИ.

Метод «Мозковий штурм»

· Які досягнення представників різних етносів стали визначними внесками в загальнолюдську культурну скарбницю?

 Поняття «культура» і «цивілізація» мають важливе значення для розкриття змісту життєдіяльності людини і суспільства. Філософія досліджує сутність культури і цивілізації, характер їх впливу на природу, основи життя людини, історію, їх співвідношення і взаємодію.

Культура (від лат. — «обробіток», «виховання», «освіта», «розвиток», «шанування») — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Робота зі схемами

· Слухаючи розповідь , скласти схеми «Основні функції культури» та «Критерії поділу культури».

Орієнтовний вигляд схем

Бесіда

1. Що таке культура?

2. На що впливає рівень культури особистості та рівень культури в суспільстві?

3. У чому полягає значення соціальних та процесів для формування культури?

4. Чи можливе співіснування декількох культур?

5. Чому важливо поважати культури інших народів?

. «Круглий стол»

1. Поясніть, як ви розумієте твердження, що культура у формуванні людини завжди є самотворчістю, результатом якої є постійне відтворення й оновлення загальновизнаних цінностей.

2. Як ви розумієте твердження, що історичність культури реалізується завдяки традиціям і новаторству, через механізм спадкоємності?

3. У чому полягає зміст діалектики національного та загальнолюдського в сучасній культурі?

Висновок. Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд жителів. Серед усієї кількості людей немає двох однакових осіб. Кожен має свої особливості. Будь-яка нація, соціальна група запозичує з системи загальнокультурних людських цінностей лише те, що відповідає її духовному налаштуванню та рівню розвитку можливостей. Регіональні та національні культури стають взаємопов’язаними. Вони впливають одна на одну, посилюючи тим взаємозв’язок різних країн і народів.

Формування поняття

Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей в якихось певних відносинах.

Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об’єднання людей. У такому широкому значенні суспільство містить усе, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

У кожному суспільстві існує соціальна нерівність.

Метод «Займи позицію»

1. Назвіть причини соціальної нерівності.

2. Які види нерівності вам відомі?

Формування понять

Соціальна нерівність — система відносин у суспільстві, яку характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (грошей, влади, освіти і престижу) між різними стратами, або верствами, населення. Соціальна нерівність є причиною і наслідком соціального розшарування (соціальної стратифікації).

Стратифікація (лат. stratum — «шар», «пласт» і facere — «робити») — процес і результат диференціації суспільства на різні соціальні прошарки, що відрізняються за своїм суспільним статусом. Стратифікація відображає соціальне неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального становища його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність.

Запитання

· Якими цінностями керуються люди, що відіграють певну роль у соціальній стратифікації? (Влада, власність, престиж)

Завдання

1. Доведіть, що соціальна стратифікація ототожнюється з процесом розподілу основних цінностей у суспільстві. на прикладах покажіть, що поділ суспільства на класи пояснюється нерівним доступом до таких цінностей, як влада, власність, престиж.

2. Доведіть і покажіть на прикладах, що нерівність є потужним стимулом суспільного розвитку, прогресу.

3. Доведіть, що коли економічна нерівність стає занадто сильною, може виникнути соціальна напруженість у суспільстві.

Формування понять

Соціальний прошарок — великі групи, члени яких не можуть бути пов’язані ні міжособистісними, ні формальними груповими відносинами, не можуть ідентифікувати своє групове членство і пов’язані з іншими членами таких спільнот на основі близькості інтересів, специфічних культурних зразків, мотивів і установок, способу життя і стандарту споживання.

Соціальний клас — численна соціальна група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, що посідають певне місце в системі суспільного розподілу праці і мають специфічний спосіб отримання доходу. Учитель. Отже, ми з’ясували, що суспільство складається з різних груп. Розподіл же суспільства на групи називають соціальною диференціацією. Як ви вважаєте, диференціація властива будь-якому суспільству? Щоб відповісти на це питання, об’єднаймося в групи й виконаймо завдання.

Робота в групах

1. Уявіть певні суспільства з точки зору соціальної диференціації.

1-ша група. Первісне суспільство.

2-га група. Рабовласницьке суспільство.

3-тя група. Феодальне суспільство.

4-та група. Капіталістичне суспільство.

2. Розглядаючи структуру суспільств, яких висновків ви дійшли?

Орієнтовний варіант відповіді

1. В усіх без винятку суспільствах, навіть у первісному, спостерігається соціальне розшарування, або соціальна диференціація.

2. На наступних етапах розвитку соціальне розшарування ускладнювалося, ставало дедалі очевиднішим.

3. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до економічних ресурсів.

4. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до політичної влади.

5. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до освіти та інших соціальних благ.

Висновок. Власне перебіг розвитку світової цивілізації показує, що значимість національних культур зростає у світі, де кожна специфічним чином сприймає світові форми розвитку та робить свій внесок у процес становлення загальнолюдської культури. Становлення світової культури ХХ ст. супроводжувалося потужним рухом зростання національних культур.

Технологія «Захист ідеї»

· Працюючи в парах, обговоріть і поясніть зміст висловлювань.

1. Світ належить оптимістам, песимісти — тільки глядачі. (Ф. Г’їзо)

2. Жити — це не означає дихати, це означає — діяти. (Ж-Ж. Руссо)

3. Наше життя — це те, що ми думаємо про нього. (Марк Аврелій)

4. Ключ до життя — служіння людям. (Д. Джексон)

5. Найвища із книг — книга життя, яку не можна ні закрити, ні знову відкрити за своїм бажанням. (А. Ламартін)

6. Жити — означає не тільки задовольняти матеріальні запити організму, головне — розуміти свою людську необхідність. (Жуль Верн)

Висновок. Життя постійно ставить нас перед вибором. У дитинстві з багатьох іграшок обираємо найулюбленішу, в школі віддаємо перевагу найцікавішим, на наш погляд, предметам... Обираємо товаришів, друзів, коханих. І в основі вибору кожного з нас свої критерії, своє уявлення про добро і зло, честь і безчестя, правду і кривду.

Вправа «Дерево життя»

· Заповнити «дерево життя» і визначити власні життєві пріоритети. На стовбурі дерева написати найбільш значущу для вас мету, а на гілках дерева написати пріоритети, якими ви будете керуватися для досягнення бажаного.

Формування поняття

У найширшому розумінні гендер можна визначити так:

Гендер — це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації.

Термін «гендер» виник у Великій Британії. У перекладі з англійської мови слово буквально означає граматичний рід — чоловічий, жіночий, середній.

Глобальні проблеми соціокультурного простору вивели на передній план питання зростання соціальної взаємодії. Люди різних культур пізнають і вчаться розуміти загальні смисли, символи, створюючи тим самим загальний простір розуміння. І цей простір розкриває широкі можливості для особистої самореалізації.

СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ. ДИСКРИМІНАЦІЯ

Метод «Шкала думок»

Зі стереотипами ми зустрічаємось щоденно. Якими є ваші уявлення про: відмінницю, вчительку, циганку, бізнесмена, ділову жінку, безхатька?

Робота в групах

· Оберіть 2 стереотипи і запишіть їхні характерні ознаки.

Бесіда

1. Чи в усіх були однакові стереотипи?

2. Якщо так, то чому?

3. Якщо ні, то чому?

4. Чому у вас виникли саме такі стереотипи?

5. Як ви вважаєте, які чинники впливають на формування стереотипів у суспільстві?

 Сьогодні ми з вами познайомимося з основними складовими «піраміди ненависті» — забобонами і стереотипами, дискримінацією, насильством. Ви зможете навчитися розпізнавати їх у собі та інших, усвідомити їх причини і шкоду, яку вони завдають суспільству і кожному з нас. наявність стереотипів не є провиною людини. Стереотипи є в кожного з нас, і це — природний спосіб пізнання світу.

Стереотип (гр. stereos — «твердий» і typos — «відбиток») — це спрощене, схематичне, часто викривлене уявлення про щось або про когось.

Бесіда

1. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що в умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам допомагають? Вони економлять час, щоб довго не міркувати над тим чи іншим питанням. Відповідь обґрунтуйте.

2. Чи погоджуєтесь ви з думкою про те, що стереотипи — це міфи нашої свідомості, бо, отримуючи їх у спадок від наших батьків і нашого оточення ще з дитинства, ми віримо в них бездоказово? Чому?

Висновок. Стереотипи — це спрощені, занадто умовні уявлення, штампи, які люди використовують для того, щоб спрощено зрозуміти явища, які потребують для пізнання більш складних, інтелектуальних зусиль.

Гра «Християни — мусульмани»

Групи досліджують стереотипи щодо різних етнічних і релігійних груп, їх зміст, види їх вияву в житті. на робочих аркушах треба записати уявлення про християн та мусульман. Спочатку члени груп самостійно заповнюють робочі аркуші. Потім знову об’єднуються в групу та обговорюють відповіді. Можна працювати з тими національними групами, які є актуальними для вашого регіону, класу, міста і т. ін.

Обговорення

1. Чи складно було заповнювати робочі аркуші?

2. Якщо якимось групам це було легше, а комусь — важче, то чому це сталося?

3. Чи збігаються думки всієї групи?

4. Чи насправді всі мусульмани/українці/євреї такі, як написано в робочих аркушах?

5. Як у вас сформувалася саме така думка?

6. Чи впливають на вашу думку стереотипи?

Робочий аркуш

Християни (або українці)

✵ Українці люблять...

✵ Ми всі знаємо, що українські...

✵ Українців можна відрізнити за...

✵ Українці завжди надходять...

✵ Всі інші вважають, що українські...

Мусульмани

✵ Мусульмани люблять...

✵ Ми всі знаємо, що мусульмани...

✵ Мусульман завжди можна відрізнити за...

✵ Мусульмани завжди надходять...

✵ Усі інші вважають, що мусульмани...

Євреї

✵ Євреї люблять...

✵ Ми всі знаємо, що євреї...

✵ Євреїв можна відрізнити за...

✵ Євреї завжди знаходять...

✵ Усі інші вважають, що євреї...

Формування поняття

Забобон — негативне ставлення до людини чи будь-якої групи людей, про яких ви насправді нічого не знаєте. Це також негативне ставлення на підставі не особистого знайомства з людиною, а думки (стереотипу) з приводу групи, до якої він належить.

Упередження — це негативне ставлення до людини чи будь-якої групи людей, про яких ви насправді нічого не знаєте.

Існують різні види забобонів. Вони можуть бути пов’язані зі статтю, віком, національною приналежністю, прихильністю до певної релігії, походженням, рівнем доходу, сексуальною орієнтацією або інвалідністю людини.

Обговорення за методом «Відкритий мікрофон»

1. Чи важко було дійти спільної думки?

2. Чому в різних груп відповіді виявилися різними?

3. Чому відповіді усіх груп іноді збігалися?

4. Чому ви не хотіли їхати з людиною в одному купе?

1) Коли нами керує страх, коли — огида, коли — негативне ставлення загалом?

2) Наскільки вони в кожному разі обґрунтовані?

5. Чи можемо ми щось зробити з нашими почуттями в таких випадках? А чи треба з ними щось робити?

6. Як ми чинимо, коли потрапляємо в одне купе з небажаною людиною? Чи траплялися ситуації, коли ви (або хтось у вашій присутності) поводився ганебно з особами, які їм не подобаються?

7. Чи винні ті, з ким ми не хочемо їхати?

8. Що вони відчують, якщо побачать наше невдоволення?

9. Як найкраще вчинити в такій ситуації?

Формування поняття

Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст. 1 Декларації принципів толерантності, ЮНЕСКО, 16.11.1995 р.).

Сучасна культурна людина — це не лише освічена людина. Цього замало. Це людина, що володіє почуттям самоповаги і поваги до оточення. Толерантність вважають ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи людей, усього суспільства загалом.

Значення слова «толерантність» у різних народів пояснюється по-різному.

✵ Іспанською це поняття означає здатність визнавати відмінні від власних ідеї або думки.

✵ Французькою — ставлення, за якого є допустимим те, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам.

✵ Англійською — готовність бути терпимим, поблажливим.

✵ Китайською — дозволяти, сприймати, бути великодушним щодо інших.

✵ арабською — прощення, поблажливість, м’якість, милосердя, співчуття, терпіння, прихильність до інших.

✵ Російською — здатність терпіти щось і когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням будь-чого і будь-кого).

Висновок. Не буває абсолютно толерантних та абсолютно інтолерантних людей. У сучасному світі складно знайти приклади толерантного суспільства. У людства не виробився імунітет проти інтолерантності. Людина робить у житті різні вчинки. Важливо, чи є у нас прагнення до толерантних стосунків, бажання повноцінно реалізувати свої здібності, спираючись на стійкі життєві позиції, цінності та ідеали.

Чому так актуальна толерантність у наш час? Тому що ми часто чуємо такі слова, як «біженець», «жертва насильства», «екстремізм», «конфлікт», «агресія», «тероризм», тому що в підлітковому та молодіжному середовищі спостерігається катастрофічне поширення всіляких форм антигромадської поведінки; тому що зростає кількість антигромадських молодіжних організацій радикального спрямування.

Формування понять

Ксенофобія (від грецьких слів ξέvoς (ксенос) означає «чужинець», «незнайомець», та φoβoς (фобос), що означає «страх») — неоднозначний термін, котрий позначає певний стан людини, що виявляється в нав’язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

 Уперше термін «ксенофобія» трапляється у словнику Вебстера, виданого 1841 р. у США. Такі визначення засвідчують, що головним об’єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos — сторонні, іноземці). Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців, зазвичай не віщувало нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно і дружин. У кращому випадку — втручалися в життя суспільства, запроваджуючи зміни. Отже, чужинці становили реальну загрозу сталому способу життя.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об’єктом другої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури піддаються чужоземному впливу, але культурна ксенофобія є часто вузькоспрямованою на певні прояви такого впливу (наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії).

Расизм у загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає віру в те, що об’єкт ворожості є чужим.

Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи, тобто на раси на основі особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Учитель. Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто зовнішні ознаки «прив’язують» до важливих психологічних, розумових та фізичних особливостей або роблять антинаукові, безпідставні узагальнення на кшталт: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю в результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

. Людина — істота соціальна. Протягом усього життя її оточують інші люди. Тому, здійснюючи той чи інший вчинок, ми так чи інакше озираємося на суспільство, сподіваючись на його підтримку й уникаючи осуду з його боку. Тим самим ми визначаємо для себе рамки, обмежуємо себе.

Формування понять

Гендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок, що випливають з понять, пов’язаних з гендером, а також поведінки у вигляді мовлення, манер і жестів.

Соціальна роль — це набір норм, що визначають, як мають поводитися люди в певній соціальній ситуації.

КОНФЛІКТИ

Ми живемо у світі, де часто сонячне світло порозуміння заслоняють хмари образ, дме холодний вітер підозр, спалахують блискавки конфліктів. Як утримати прекрасну погоду в нашій душі, жити в мирі і радості? Як не «змокнути» під дощем нерозуміння і як допомогти в цьому іншим?

Однією з найбільш актуальних проблем сучасного суспільства є проблема конструктивної співпраці та взаємодії. У зв’язку з цим проблема соціальних конфліктів стала предметом вивчення багатьох наук, таких як філософія, соціологія, політологія, педагогіка, психологія і т. д.

Метод «Мозковий штурм»

1. Що ви розумієте під поняттям «конфлікт»?

2. Чи можна дати однозначне визначення поняттю «конфлікт»?

3. Які є види конфліктів?

4. Як можуть бути розподілені ролі в конфлікті? (Підбурювач, свідок, пособник, посередник)

Висновок. Конфлікт — це зіткнення окремих людей чи соціальних груп, що виражають різні, часом протилежні цілі, інтереси і погляди.

Вправа «На містку»

Уявіть, що ця лінія — навісний місток через глибоку ущелину. його розгойдує вітер, а внизу вирує гірський потік. Цей місток такий вузький, що на ньому не можуть розминутися двоє людей. Але одного разу, коли впав густий туман, на ньому зустрілися двоє перехожих... Запропонуйте охочим стати посередині лінії і показати, як можна пройти по містку, щоб не впасти у прірву.

Метод «Відкритий мікрофон»

1. Хто був лідером у цій ситуації?

2. Учасники домагалися досягти лише своєї мети чи допомагали партнеру?

3. Які дії можуть спричинити суперечку?

Тестування з визначення поведінки в конфліктній ситуації

· Як ви зазвичай поводитеся в конфліктній ситуації чи під час сварки? Прочитайте варіанти і визначте, чи притаманна вам та або інша поведінка. Проставте бали: часто — 3, в деяких випадках — 2, рідко — 1.

1. Погрожую і б’юся.

2. Прагну сприйняти точку зору супротивника, зважаю на неї, як і на свою власну.

3. Шукаю компроміси.

4. Припускаю, що не маю рації, навіть якщо не можу повірити в це остаточно.

5. Уникаю супротивника.

6. Бажаю за будь-яку ціну досягти своєї цілі.

7. Намагаюся з’ясувати, з чим я згоден, а з чим — категорично не згоден.

8. йду на компроміс.

9. Капітулюю.

10. Змінюю тему.

11. Скаржуся, поки не доб’юся свого.

12. намагаюся знайти причину конфлікту, зрозуміти, з чого все почалося.

13. Трішки поступаюся і підштовхую тим самим до поступок іншу сторону.

14. Пропоную мир.

15. Намагаюся все обернути на жарт.

Опрацювання результатів

Перед вами декілька колонок, кожна з них відображає свій стиль розв’язання конфліктів.

Впишіть набрані бали у клітинки, де проставлений порядковий номер питання та підрахуйте бали по колонках. Колонка з найвищим балом і визначає ваш стиль вирішення конфлікту.

А	Б	В	Г	Д
1	2	3	4	5
6	7	8	9	10
11	12	13	14	15

✵ Колонка «А» відповідає «жорстокому» типу розв’язання конфліктів. Ви до останнього наполягаєте на своєму, захищаючи свою позицію, у якій, на вашу думку, немає і не може бути вад і помилок. Тип людини, яка завжди хоче мати рацію.

✵ Колонка «Б» — стиль «примирення». Ви дотримуєтеся позиції, що завжди можна домовитися, «дві голови краще, ніж одна». Під час суперечки ви намагаєтеся запропонувати альтернативу, шукаєте рішення, які задовольняють обидві сторони.

✵ Колонка «В» — «компромісний», відразу згодні на компроміс.

✵ Колонка «Г» — «м’який» стиль. Свого супротивника ви вражаєте добротою, з готовністю стаєте на точку зору супротивника, відмовляючись від своєї.

✵ Колонка «Д» — «уникання», ваше кредо — «вчасно піти». Ви прагнете не загострювати ситуацію, не доводите конфлікт до відкритого зіткнення.

Робота в групах

· Співвіднести запропонований перелік девізів з відповідним стилем поведінки під час конфлікту.

Девізи:

✵ «Ніхто не виграє в конфлікті, тому я бажаю уникати його». (Уникнення)

✵ «Щоб я переміг, ти повинен програти». (Конкуренція)

✵ «Щоб ти виграв, я повинен програти». (Пристосування)

✵ «Щоб кожен з нас щось виграв, кожен з нас має щось програти». (Компроміс)

✵ «Щоб виграв я, ти повинен теж виграти». (Співробітництво)

 Конфлікт — це і руйнування, і творення водночас, оскільки суперечності, що лежать в його основі, мають бути усунуті, а замість них мають бути створені нові відносини. Замість того, щоб боятися і прагнути уникнути конфлікту, слід сміливо опановувати його суть, управляти його творчою силою.

Метод «Шкала думок»

· Розробіть правила поведінки під час конфлікту.

Учні розробляють «Кодекс поведінки», записують на ватман і вивішують, відбувається загальне обговорення.

Шість правил, дотримання яких дозволяє подобатися людям (за Дейлом Карнегі)

1. Щиро цікавтесь іншими людьми.

2. Посміхайтеся.

3. Пам’ятайте, що ім’я людини — це найбільш солодкий і важливий для неї звук будь-якою мовою.

4. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Навіюйте вашому співрозмовнику думку про його значущість і робіть це щиро.

ЛЕКЦІЯ ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА

Ви перебуваєте на початку важливого шляху, і для того, щоб шлях був успішним, треба визначити, чого ви очікуєте від роботи на цьому уроці.

Метод «Коло думок»

1. Проаналізуйте вислови.

1) Демократія це не влада більшості, а захист меншості. (А. Камю)

2) Демократія пропонує правити кожному з нас, тобто, всі ми маємо владу втручатися в суспільні справи. (X. Ортега-і-Гассет)

3) Воля народу найкращий закон. (У. Грант)

2. Зберіть усі можливі варіанти визначення терміна демократія та узагальніть їх.

Один з найважливіших критеріїв зрілості суспільства — ступінь його демократичності (рівень демократії). В його демократизації суб’єкти політичного процесу вбачають мету, умову, ефективний засіб оновлення суспільного життя, радикальну трансформацію політичної системи, гарантію незворотності цього процесу.

Робота з літературним джерелом

У VI ст. до н. е. у Давній Греції якось рабовласник спитав свого раба: «Чи знаєш ти, рабе, що я можу вчинити з тобою так, як захочу?».

«Так, — відповів раб, — я обплутаний кайданами рабства, але думки мої не знають пут». Історія не зберегла імені рабовласника, ім’я ж мудрого раба знають всі — Езоп.

· Що мав на увазі Езоп?

Формування поняття

Демократія — це слово походить з часів Давньої Греції і в перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократією вважали особливу форму або різновид організації держави, за якої влада належить не одній особі (монарху чи тирану), і не групі осіб (аристократам чи олігархам), а усім громадянам, що користуються рівними правами на управління державою.

Бесіда

1. Хто є носієм і джерелом влади в Україні? Який правовий документ зафіксував це положення?

2. У чому полягає роль конкретної людини у демократичному суспільстві?

3. Чи є Україна демократичною державою? Доведіть.

У демократичній державі забезпечується верховенство права і незалежність правосуддя.

Запитання

· Які відомі вам форми народовладдя (демократії)?

Метод «Мозковий штурм»

· Працюючи у групах, виконати завдання і відповісти на запитання.

1-ша група. Визначити переваги безпосередньої демократії.

2-га група. Визначити недоліки безпосередньої демократії.

3-тя група. Визначити переваги представницької демократії.

4-та група. Визначити недоліки представницької демократії.

Запитання

· Які умови необхідно забезпечити в суспільстві для існування демократії?

Робота з таблицею

· Використовуючи додаткові джерела інформації, скласти порівняльну таблицю «Переваги і недоліки демократії».

Орієнтовний вигляд таблиці

Безпосередня демократія	Представницька демократія
Переваги демократії
Забезпечує найбільш повну участь членів даного суспільства в управлінні своїм суспільним життям	Народ обирає представників і може періодично їх замінювати
народ має право брати участь у розробленні та прийнятті законів	Завдяки простій передачі повноважень воля усього суспільства може бути зосереджена в одній установі, а його сила використана на суспільні цілі
Зміцнює довіру народу до інститутів влади	Забезпечує компетентність і відповідальність осіб, що здійснюють владу й управління
Виключає або зводить до мінімуму відчуження народу від інститутів влади	Забезпечує багатопартійність та існування опозиції
Перекриває шлях для зростання бюрократії	Існує юридична гарантія прав меншин та особистості
	Відбиваючи інтереси різних верств населення, обмежує можливість запровадження диктатури
Недоліки демократії
Народ, «більшість» може правити тиранічними способами; свобода особистості, інтереси меншості можуть обмежуватися «самовладдям народу», «тиранією більшості»	Створює умови для узурпації влади бюрократією
Низька ефективність управлінської діяльності	Більшість громадян виявляє політичну ініціативу лише під час виборів раз у декілька років, обмежуючи рамки своєї участі в прийнятті рішень
Недостатня компетентність рішень, які приймаються	Делегування влади своїм представникам сприяє відстороненню мас від влади і втрати контролю над тим, наскільки адекватно представлені їхні інтереси
Тривалі дискусії під час колективного прийняття рішень
Зниження персональної відповідальності за наслідки всенародно прийнятих рішень

Демократія відіграє прогресивну роль у розвитку суспільства. Від її повноти залежить розвиток усіх сфер громадянського життя, адже кожна людина — творець демократії. Від її енергії залежить сила демократії. Сьогодні в Україні відбувається процес розбудови держави, утвердження демократії. Отже, те, якою буде наша держава, залежить від нас, оскільки саме ви і є її майбутнім.

ЛЕКЦІЯ. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. ГРОМАДА

За сучасних умов перед нашою державою стоїть завдання перетворення її на правову державу. нове українське суспільство вимагає установки на взаємодію, співпрацю, відкритість, захист власних прав і повагу прав інших. настає час, коли необхідно створити суспільство, що дозволяє реалізувати індивідуальні потреби та здібності окремо взятої людини. Усе це можливо лише в умовах громадянського суспільства. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком демократії, ринкової економіки і становленням правової держави. Відродження інтересу до громадянського суспільства як соціального феномену пов’язано з тими соціально- політичними потрясіннями, які кардинально змінили обличчя Східної Європи й України протягом останнього десятиліття, у зв’язку із Революцією гідності.

Історія політичної та соціологічної думки свідчить про багатоманітність підходів теоретичного розвитку проблеми громадянського суспільства, але їх можна звести до двох.

✵ Перший: громадянське суспільство — це особлива позадержавна сфера соціуму.

✵ Другий: громадянське суспільство розглядається як відповідний вид соціуму, ідентифікується з державою, взятою в цілому.

Отже, розглянемо, що таке громадянське суспільство, етапи його формування та передумови функціонування.

Висновок. Громадянське суспільство — це суспільство зрілих громадян з високим рівнем економічної, соціальної, духовної, політичної культури, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини. Громадянське суспільство — це суспільство вільних громадян. Громадянське суспільство є основою держави. його становлення відбувається в тісному зв’язку з становленням її як правової, соціальної, демократичної. Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини.

Бесіда

1. Де і в зв’язку з чим ви чули про громадянське суспільство?

2. Які елементи громадянського суспільства ви вже знаєте?

Учитель знайомить учнів з етапами формування громадянського суспільства за допомогою таблиці.

1-й етап: XVI-XVII ст.	2-й етап: XVIII-ХІХ ст.	3-й етап: XX-XXI ст.
Формування громадянського суспільства, складання економічних і політичних передумов появи буржуазії	Формування громадянського суспільства в найбільш розвинених країнах Європи та США у вигляді капіталістичної вільної конкуренції	Відбуваються зміни в соціальній структурі, триває процес становлення правових соціальних держав

Робота зі схемою

· Слухаючи пояснення вчителя, складіть схему «Передумови функціонування громадянського суспільства».

Орієнтовний вигляд схеми

Запитання

· Чи тотожні, на вашу думку, поняття «громадянське суспільство» та «правова держава»? Обґрунтуйте свою відповідь.

Висновок. Громадянське суспільство — вся сукупність міжособистісних, сімейних, громадських, культурних, релігійних відносин, які розвиваються поза межами і без втручання держави, а також розгалужена система незалежних від держави суспільних інститутів, що реалізують повсякденні індивідуальні та колективні потреби.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

ГРОМАДА

Уявіть, що ми з вами живемо в невеличкому містечку. Як і в кожному містечку, тут є свої проблеми. Спробуємо проаналізувати одну з них. Міська рада через засоби масової інформації повідомила про намір побудувати в центрі міста, неподалік від залізничної станції та річки, цех з виготовлення лаку та фарб. на думку міської ради, це підприємство дасть змогу поповнити міський бюджет, створити 400 робочих місць для мешканців містечка, розвинути мережу магазинів з реалізації продукції, знизити ціни на хімічно-будівельні товари для населення.

Однак до міської ради почали звертатись як окремі громадяни, так і групи мешканців, які виступали проти будівництва:

✵ молодіжна екологічна організація;

✵ група жителів центральної частини міста;

✵ підприємець, який має магазин з продажу хімічно-будівельних матеріалів.

Запитання

1. Від кого залежить розв’язання цього питання?

2. Якими є дії жителів містечка та організацій з приводу вирішення цього питання?

3. Прокоментуйте вислів: «Демократія пропонує правити кожному з нас, інакше кажучи, всі ми маємо владу втручатися в суспільні справи».

(X. Ортеґа-і-Ґассет — іспанський філософ і публіцист XVIII ст.)

Висновок. Як бачимо, місцеве самоврядування є основою демократичного ладу в нашій державі, і це доводить ст. 7 Основного Закону, яка гарантує і визнає місцеве самоврядування.

Проблемні питання

1. Які асоціації у вас викликає слово «самоврядування»?

2. Назвіть органи самоврядування, які діють у нашому навчальному закладі?

Слово самоврядування легко зрозуміти, адже воно походить від слів «урядувати, керувати самому». Самоврядування існувало ще до виникнення держави.

Теорію місцевого самоврядування започаткувало магдебурзьке право, і це було відтворено у ст. 3 Європейської Хартії місцевого самоврядування, яка зафіксувала факт самостійності громади щодо держави.

Цивілізована, демократична держава неможлива без дієвого місцевого самоврядування. Спробуємо довести це, спираючись на статті закону про місцеве самоврядування.

Робота з текстом Конституції України (Розділ ІІ)

1. Що таке самоврядування?

2. Які органи виконують функції місцевого самоврядування?

3. Що є територіальною основою місцевого самоврядування?

4. У чому виражена правова, організаційна, матеріальна та фінансова автономія місцевого самоврядування?

5. на основі яких принципів діють органи місцевого самоврядування?

Міні-лекція з елементами бесіди

1. Принципи місцевого самоврядування в Україні:

✵ народовладдя;

✵ законність;

✵ гласність;

✵ колегіальність;

✵ поєднання місцевих і державних інтересів;

✵ виборність;

✵ правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

✵ підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

✵ державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;

✵ судовий захист прав місцевого самоврядування.

2. Система місцевого самоврядування:

✵ територіальна громада;

✵ сільська, селищна, міська рада;

✵ сільський, селищний, міський голова;

✵ староста;

✵ виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

✵ районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальні громади сіл, селищ, міст;

✵ органи самоорганізації населення.

Формування поняття

Територіальна громада — це сукупність громадян України, які спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають колективні інтереси і визначений законом правовий статус. Місцеве самоврядування, згідно з Конституцією України, здійснюється територіальною громадою, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

В Україні вперше в офіційних документах термін «територіальний колектив» використано в Конституційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», укладеного 8 червня 1995 р. У ст. 47 договору визначено, що місцеве самоврядування — «це гарантоване державою право територіальних колективів громадян та обраних ними органів місцевого самоврядування самостійно мають вирішувати всі питання місцевого значення в межах Конституції і законів України». Там же зазначалося, що «первинними суб’єктами місцевого самоврядування є територіальні колективи громадян, які проживають у селах (сільрадах), селищах, містах».

Територіальна	Спільне проживання осіб, які входять до громади на певній території
Інтегративна	Територіальна громада виникає на основі об’єднання всіх жителів, які мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливе введення до територіальної громади біженців і переміщених осіб
Інтелектуальна	В основі формування територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер системних індивідуально- територіальних зв’язків
Майнова	Територіальна громада є суб’єктом права комунальної власності. Їй належить рухоме і нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад
Фіскальна	Члени територіальної громади є платниками місцевих податків і зборів (ст. 67 Конституції України; ст. 4, 6, 15 ЗУ «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р.)

Практичний інтерес становить визначення ролі територіальної громади в реалізації так званих муніципальних прав особистості. Такі права виникають лише в суб’єкта, який є членом територіального колективу, і реалізуються лише у сфері місцевого самоврядування.

Муніципальні права особистості ґрунтуються на «тріаді інтересів», які виникають у сфері місцевого самоврядування:

✵ інтереси території;

✵ інтереси територіальної громади;

✵ інтереси конкретної особи.

Органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об’єднуватись в асоціації та інші форми добровільних об’єднань, які підлягають реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їхні асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування. Однак асоціаціям та іншим добровільним об’єднанням органів місцевого самоврядування не можна передавати повноваження органів місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Безпосередньо територіальні громади можуть здійснювати самоврядування, тобто вирішувати питання місцевого значення у формі місцевого референдуму, загальних зборів громадян, місцевих ініціатив, громадських слухань.

ЛЕКЦІЯ  ГРОМАДЯНСЬКА УЧАСТЬ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Метод «Займи позицію»

1. Що таке громадські організації та рухи і навіщо вони потрібні?

2. Яка різниця, на вашу думку, існує між громадськими організаціями та громадськими рухами?

3. Чи є добровільними ці об’єднання?

В Україні існує понад 3821 громадських організацій та рухів різних спрямувань. Класифікувати їх надзвичайно складно, оскільки існує значна кількість ознак, за якими можна це зробити.

Бесіда

1. Роль громадянина в демократизації суспільства.

2. Роль різних форм активності громадян у функціонуванні демократичного суспільства.

Традиційно в політології під поняттям демократичного суспільства розуміють суспільство рівних можливостей. Однією з основних ознак демократії є участь громадян в управлінні країною. Це основна функція громадянина в демократичному суспільстві. Участь у керуванні країною не тільки право, але й обов’язок.

Типи організацій та рухів розрізняють за такими критеріями:

✵ особливостями структури та організації (формальні і неформальні);

✵ правовим статусом (легальні і нелегальні);

✵ поставленими цілями (соціально-ціннісні та асоціальні);

✵ територією діяльності (міжнародні, всеукраїнські, місцеві);

✵ соціально-класовою ознакою (робітничі, фермерські);

✵ ставленням до чинної системи (реформістські, революційні, консервативні);

✵ характером мети (ліберальні, клерикальні);

✵ інтересами (економічні, професійні, релігійні, суспільно-політичні).

Залучення громадськості до вироблення та впровадження політики сприяє посиленню ролі громадян в демократичних перетвореннях держав. Участь громадськості збільшує прозорість процесу прийняття рішень, а також підвищує відповідальність посадових осіб перед своїми виборцями, сприяє підвищенню ефективності діяльності органів влади.

Розвитку громадянської активності сприяє поширення інформації про приклади успішної взаємодії органів виконавчої влади, місцевого самоврядування з громадськістю. Така інформація має розміщуватись в офіційних виданнях, обнародуватись через ЗМІ та електронні мережі. Потрібно розвивати мережу недержавних громадських організацій, стимулювати їх до взаємодії з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування шляхом розробки програм консультування на етапах вироблення політики, її оцінювання.

На рівень громадянської активності впливає політична культура, партнерська взаємодія держави і громадянського суспільства. Перспективи подальших наукових досліджень: подальшого розгляду потребують питання аналізу розвитку громадської активності в умовах демократичного транзиту в Україні.

ТЕМА ГРОМАДЯНСЬКА УЧАСТЬ У ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА.

ДИТЯЧІ Й МОЛОДІЖНІ ГРОМАДСЬКІ ОБ'ЄДНАННЯ

Усі люди живуть у суспільстві, але всі вони неоднаковою мірою залучені до нього. Іншими словами, у житті однієї людини спілкування з іншими людьми посідає набагато важливіше місце, ніж у житті іншої. Громадян, які з власної ініціативи беруть участь у загальних для спільноти заходах, спрямованих на вирішення проблем усієї спільноти, називають соціально активними.

Важливими ознаками соціальної активності особистості є сильне, стале прагнення впливати на соціальні процеси та дієва участь у суспільних справах, прагнення змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний лад, його форми та елементи. Отже, соціально активна людина не просто активно виражає своє ставлення до певних соціальних проблем, але й докладає зусиль для їх вирішення.

У демократичному суспільстві існує чимало способів соціальної активності. Деякі з них було розглянуто в попередніх темах. Це, наприклад, право кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Реалізувати це право він може, узявши участь у:

• місцевому референдумі;

• місцевих виборах (депутатів місцевої ради, інших посадових осіб місцевого самоврядування);

• загальних зборах (конференції) громадян за місцем проживання;

• місцевих ініціативах;

• громадських слуханнях;

• роботі органів самоорганізації населення.

Місцевий референдум — це форма прийняття територіальною громадою рішень із питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування або перейменування сіл, селищ, міст, районів, областей.

Загальні збори громадян за місцем проживання — це зібрання всіх або частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. їх скликають за місцем проживання в разі необхідності, але не рідше одного разу на рік для обговорення найважливіших питань місцевого життя. До компетенції зборів належить велика кількість питань, що стосуються всіх сфер життя громади й місцевого самоврядування.

Соціальна активність — сукупність форм людської діяльності, свідомо орієнтованої на вирішення завдань, що постають перед соціальною спільнотою, суспільством.

Волонтерська діяльність (волонтерство) (від фр. volontaire — доброволець) — добровільна, безкорислива, соціально спрямована неприбуткова діяльність окремих людей або організацій. Вона є формою благодійництва та однією із засад громадянського суспільства.

ВИДИ МІСЦЕВИХ ІНІЦІАТИВ

РІВНІ МІСЦЕВИХ ІНІЦІАТИВ

Яку інформацію про місцеві ініціативи можна отримати за наведеними схемами?

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, що стосується місцевого самоврядування. Внесена до розгляду належним чином місцева ініціатива має бути обов’язково розглянута органом самоуправління.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання з питань, винесених законом до сфери її відання. Громадське слухання — це офіційне засідання місцевої ради, органу місцевої влади або місцевого самоврядування, на якому депутати та посадові особи ознайомлюються з думками, враженнями, зауваженнями та пропозиціями жителів міста (села, селища, району) із проблеми чи заходу, які орган влади збирається реалізувати. Головними ознаками громадських слухань, які роблять їх одним із найбільш ефективних інструментів спілкування громадянина з владою, є те, що:

• кожен охочий може взяти участь у громадських слуханнях — як фізична особа, так і представник тієї чи іншої організації;

• на відміну від усіх інших форм громадської участі, громадські слухання проводять безпосередньо перед прийняттям владою того чи іншого рішення; Громадські слухання можуть також провести з метою:

• дізнатися думку громадян щодо тактики, стратегії керівництва міста (села, селища), правильності прийнятих керівництвом рішень;

• ознайомити громадян із планами керівництва територіальної громади та результатами його діяльності (заслуховування керівництва громади);

• забезпечити прозорість діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування задля підвищення довіри в жителів до місцевої влади;

• отримати пропозиції та поради від членів громади щодо розв’язання поточних проблем та підтримки громади в разі лобіювання її інтересів перед іншими владними структурами;

• отримати поради від жителів міста (села, селища) — споживачів послуг, як краще розв’язати певну проблему.

Проте й поза межами владних інституцій існують способи вияву позиції щодо того чи іншого питання, важливого для суспільства.

Участь людини в таких масових заходах, як демонстрації, мітинги, пікети, марші та походи, уже є формою соціальної активності. У такий спосіб вона демонструє іншим свою підтримку тієї чи іншої спільноти, її цінностей, уявлень про найкращий шлях розвитку для соціуму.

Активна участь громадянина в інституціях місцевого самоврядування є однією з основ побудови демократичного громадянського суспільства.

Як соціальна активність впливає на діяльність державних органів?

ЦІКАВО ЗНАТИ Революція Гідності й агресія Роси проти нашої країни призвели до розгортання в Україні потужного волонтерського руху. Так, завдяки волонтерству протестувальники були забезпечені всім необхідним, тривалий час постачали до армії продовольство, одяг, амуніцію, медичні засоби, ремонтували бойову техніку, надавали психологічну підтримку тощо. Саме волонтери стали рушіями змін у реформуванні міністерства оборони, системи охорони здоров’я, освіти тощо. За короткий час виникла низка волонтерських організацій, які стали впливовою силою в суспільному й політичному житті.

ЦІКАВО ЗНАТИ Із 1970-х рр. великі світові компанії почали стратегічно планувати свою участь у вирішенні важливих для суспільства питань. Одним зі способів цієї активності стало стимулювання своїх працівників до волонтерської діяльності — від виділення окремих днів у робочому графіку для спільної праці на користь громади до спеціальних волонтерських відпусток. Кожен працівник такої компанії може взяти певну кількість днів відпустки як за власний рахунок, так і за рахунок підприємства для участі в цих заходах.

2. Волонтерська діяльність Однією із форм соціальної активності та важливим чинником побудови громадянського суспільства є волонтерська діяльність. Вона може відбуватися як організовано, волонтерськими групами за підтримки державних та громадських організацій, так і безсистемно, у вигляді спонтанної допомоги іншим людям. Переважно це хворі, люди з особливими фізичними потребами, літні люди, безпритульні, багатодітні сім’ї та сироти. Волонтерство також може спрямовуватися на будь-яку особу чи групу осіб, що потребують допомоги.

Спектр благодійної діяльності волонтерів дуже великий. Вони можуть виступати організаторами заходів, спрямованих на залучення широкого загалу: освітніх проектів, змагань, фестивалів, концертів, збору коштів та речей для благодійних ініціатив. Крім цього, самі волонтери можуть безкоштовно працювати консультантами з юридичних та фінансових питань, веб-розробниками, перекладачами, соціальними робітниками тощо.

У Європі волонтерство є одним із давно усталених соціальних інституцій. У 2012 р. було затверджено Європейську хартію прав та обов’язків волонтерів, що встановлює стандарти волонтерської діяльності та рекомендації. Існують рекомендації Агенції ООН із волонтерства, що пропонують способи ефективної взаємодії волонтерів із державними органами влади. Для розвитку міжнародної волонтерської діяльності серед молоді було створено Європейську конвенцію про заохочення міжнародної довгострокової волонтерської служби для молодих осіб, яка встановлює правову основу для міжнародного волонтерства. Таким чином, європейське волонтерство має чіткі стандарти діяльності. В Україні правовий статус волонтерської діяльності перебуває в стадії формування.

Що таке волонтерство?

ВИСНОВКИ Соціальна активність — одна із форм взаємодії людини із суспільством, спосіб долучення до вирішення суспільно важливих питань. Вона може набувати різних форм, таких як участь у місцевому самоуправлінні або волонтерській діяльності, і відбуватися у співпраці з державною владою або автономно.

ЛЕКЦІЯ. КОМУНІКАЦІЯ, ІНФОРМАЦІЯ, МЕДІА. МЕДІА І ДЕМОКРАТІЯ.

1. Поняття медіа та мас-медіа, їхня роль у сучасному світі

У попередніх розділах вам уже зустрічалося поняття комунікації. Нагадаємо, що комунікація — це передача інформації від суб’єкта до об’єкта (об’єктів). Засобами передачі інформації в комунікації виступають медіа (від латин. media у значенні «передавач», «посередник»).

Потреба швидко інформувати велику кількість людей, передавати значні обсяги інформації призвела до появи мас-медіа, або засобів масової інформації (ЗМІ). Головною ознакою мас-медіа є те, що вони поширюють інформацію для масового споживання багатьма людьми одразу. Мас-медіа — це газети та журнали, радіо, телебачення, Інтернет. Ті повідомлення, які мас-медіа доносять до споживачів, називають медіатекстом.

Медіатекст — будь-який носій інформації: художній або науковий текст, зображення, аудіозапис. Тобто в цьому значенні слово «текст» не передбачає набір слів або речень, а має на увазі певну інформацію у вигляді тексту, зображення чи звуків, переданих будь-якими засобами й знаками, які може сприйняти та зрозуміти споживач медіатексту. Зазвичай цей термін використовується для позначення продуктів мас-медіа, що, як вважають дослідники, мають певні специфічні особливості.

• Особливий тип і характер інформації: у мас-медіа важливо надати інформацію як таку, проте неважлива її цінність. Наприклад, у мас-медіа надати повідомлення про корову, що впала в криницю, є не менш важливим, ніж повідомити про початок війни між двома країнами.

• Вторинність: медіатекст — це перероблений, скорочений, систематизований та особливим чином оформлений первинний текст.

• Потокове виробництво: медіатекст виробляють миттєво, він стандартизований, призначений для одноразового споживання.

• Колективне виробництво — медіатексти виготовляють команди працівників мас-медіа.

• Незавершеність: медіатекст творять таким чином, щоб не давати кінцевої відповіді на поставлене в ньому питання, бути відкритими для різних пояснень його змісту.

• Медійність: формат медіатексту залежить від технічних можливостей засобів мас-медіа. Наприклад, одне й те саме повідомлення по-різному буде подано на телебаченні та в Інтернеті.

Інформація — відомості, що прийняті та усвідомлені споживачем і визнані ним як значущі.

Медіа — способи та засоби передачі інформації, а також середовище, яке вони утворюють.

Реклама (від фр. — викрикувати) — поширення інформації про когось або щось із метою створення популярності; інформація про товари, послуги тощо, покликана стимулювати попит на них.

• Багатофункціональність: засоби мас-медіа здійснюють вплив на аудиторію через інформування, переконання та вплив.

• Масова аудиторія: споживачі медіатекстів характеризуються як різнорідна аудиторія, об’єднана «лише елементарним знанням мови», не пов’язана спільними цілями та інтересами.

• Особливий характер зворотного зв’язку: він обмежений, мінімізований або зовсім відсутній, відкладений у часі й просторі, має імітаційний характер (наприклад «масовка» в телепередачах, «боти»- коментатори в Інтернеті).

У сучасному світі мас-медіа відіграють роль основного передавача й поширювача інформації для широкого загалу. Проте вони не лише інформують, але й пропонують ставитися до неї певним чином. Завдяки цьому вони мають унікальні можливості з формування громадської думки, привертання уваги суспільства до одних питань та ігнорування інших («якщо про проблему не говорять у мас-медіа, вона не є важливою, і навпаки»), поширення, а подекуди і творення його ідеалів та цінностей.

Якою є роль медіа в сучасному світі?

2. Різновиди медіа

Майже будь-який засіб передачі інформації (медіа) може стати масовим (перетворитися на мас-медіа). Усі медіа мають свої особливості, які визначають, яку саме інформацію та для якої аудиторії вони можуть передавати.

Найбільш поширеними у світі медіа є книги, преса, фото, радіо, кіно та Інтернет. Чим менше зусиль споживач витрачає на отримання інформації, тим масовішим буде використання конкретного виду медіа. Найлегше сприймаються короткі повідомлення простого змісту, що не виходить за межі звичних для споживача уявлень про світ, а також яскраві прості зображення. Крім того, для сучасних мас-медіа важливим є викликати в аудиторії сильні враження, такі емоції, як обурення, гнів, гордість, співчуття.

Тому з різних видів медіа найменш здатним до масового поширення є книга, оскільки вона вимагає певного, досить високого рівня грамотності та освіти, а також порівняно значної кількості часу для опрацювання вміщеної в вій інформації. Також виробництво книги вимагає значного часу й ресурсів, а тому коштує порівняно дорого і не надто швидко реагує на події. Порівняно з книгою преса (газети, журнали) пропонує більш просту інформацію різного характеру, згруповану за тематичними блоками та проілюстровану. Вона менша за обсягом, дешевша, досить швидко реагує на події.

Нині радіо є менш популярним засобом мас-медіа. Воно оперативно передає інформацію, але позбавлене видовищності, доступної кіно та телебаченню. Телебачення та кіно пропонують доступний широкому загалу медіатекст, що поєднує функції інформування та розважання аудиторії. Завдяки сучасним технологіям телебачення може не просто реагувати на події, але й вести прямі трансляції, таким чином долучаючи свою аудиторію до них, що сприяє емоційному контакту глядача з людьми «по той бік екрана».

ДОКУМЕНТ

Дослідник мас-медіа А. Чорних про їх сучасний стан

Дані опитувань громадської думки постійно демонструють існування в людей відчуття, що їм повідомляють занадто багато поганих новин. При цьому респонденти більше стурбовані обсягом поганих новин, а не власне новинами такого роду, які для них є одночасно захопливими та відразливими. Синдром поганих новин загострюється схильністю засобів мас-медіа показувати проблеми, але не їх вирішення, сприяючи виникненню серед споживачів медіатекстів відчуття безсилля. Повідомляючи новини,

мас-медіа часто нехтують мобілізуючою інформацією — пропозиціями щодо дій і необхідними для цього деталями, такими як номери телефонів та адреси. Крім того, у межах викривальних статей традиційні інститути часто подають як неефективні й не здатні вирішувати соціальні проблеми.

1) Які проблеми сучасних мас-медіа бачить автор?

2) Як описаний автором сучасний стан мас-медіа впливає на суспільство?

Останнім часом Інтернет набув значної популярності. Його головною особливістю порівняно з іншими медіа є те, що споживач має найбільше можливостей для вибору медіатексту, а також для долучення до його творення та реагування на вже не існуючі тексти. Також він поєднує різні види медіатекстів: візуальні, звукові, власне текстові.

Які бувають медіа?

3. Вплив медіа на суспільство та людину

Засоби мас-медіа значно впливають на становлення сучасної особистості, її соціалізацію, а також на формування суспільної думки. Звичайна людина не може бути учасником більшості подій, що відбуваються навколо неї, не кажучи вже про більш віддалені місця, тому вона мусить покладатися на інформацію, яку надають їй мас-медіа. Оскільки більшість інформації про світ люди отримують саме в такий спосіб, вони використовують її в приватному спілкуванні. Отриману інформацію передають родичам, друзям, знайомим. У такий спосіб медіатексти непомітно проникають до всіх сфер життя людини, навіть якщо вона особисто мало користується мас-медіа.

Сучасна людина майже повністю формує свої смаки та уявлення про навколишній світ не з особистого досвіду, а за посередництва мас-медіа. Тут спрацьовує такий механізм людського сприйняття: «якщо це є в мас-медіа, то так роблять усі (або ж певна спільнота, із якою себе асоціює споживач медіатексту), тому я робитиму так само». Мас-медіа часто моделюють ситуації і пропонують певні зразки поведінки. Особливо це стосується преси та телебачення. Наприклад, якщо ти талановитий, то маєш узяти участь у шоу талантів, а перемога в таких шоу вважається соціальним успіхом. У газетах та журналах розміщують різноманітні поради на всі випадки життя. Якщо не йдеться про вузькоспеціалізовану наукову літературу, то більшість із цих порад базується на неперевіреній інформації та чутках, міфах, припущеннях. їх можуть роками, а то й десятиліттями запозичувати одне в одного різні мас-медіа. Тому та картина світу, яку вони зображують, що багатьом може вважатися реальною, насправді не є такою.

Таким чином, мас-медіа можуть виконувати в суспільстві такі функції:

ФУНКЦІЇ МАС-МЕДІА В СУСПІЛЬСТВІ

• Інформаційна — збір і передача аудиторії відомостей, що стосуються будь-якої зі сфер суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, культурної).

• Формування громадської думки — мас-медіа висловлюють, інколи й нав’язують певну точку зору щодо різних суспільних, політичних, культурних явищ.

• Освітня — донесення знань, розширення пізнавальних здібностей людини.

• Управлінська — мас-медіа можуть виступати засобом мобілізації для вирішення конкретних соціальних, економічних, політичних завдань.

• Комунікативна — спілкування, налагодження контакту (листи, дзвінки, обмін думками), пошук однодумців, висвітлення різних поглядів.

• Маркетингова — рекламування як товарів та послуг, так і політичних сил та ідеологій.

Як проявляється вплив медіа на суспільство?

4. Реклама

Оскільки завданням мас-медіа є інформування з певного метою, то до однієї з невід’ємних складових мас-медіа дослідники відносять і рекламу. Реклама є способом масового поширення інформації про товар або послугу, її переваги порівняно з іншими товарами та послугами, а також переконання споживачів у тому, що рекламоване є для них необхідним і вартим їхніх коштів. Такий вид реклами, спрямованої на отримання прибутку, називається комерційною. Існує також і неприбуткова реклама — соціальна реклама. Її завданням є привернення уваги суспільства до соціальних проблем: забруднення навколишнього середовища, насилля в сім’ї, популяризування волонтерства та благодійності. Є й третій вид реклами — політична реклама.

Вона є засобом, який використовують політичні сили для боротьби за голоси виборців, а також для інформування громадськості про існування політичних організацій, політичних діячів та їхні позиції.

У сучасному суспільстві реклама є необхідною умовою існування торгівлі, підприємництва, політичного життя, а також виконує низку інших функцій:

• економічна (отримання прибутку);

• соціальна (досягнення суспільно корисних завдань);

• політична (формування лояльності до існуючої системи управління суспільством, політичних партій);

• ідеологічна (вплив на становлення й формування світогляду людини, суспільної думки);

• психологічна (апелює до бажань і мрій покупця);

• естетична (культурна). Для того щоб справляти ефективний вплив, творці реклами мають ураховувати психологію людини, суспільно-політичні настрої в суспільстві, культурні особливості соціуму, а також закони естетики, дизайну, знати правила роботи з інформацією. Тому якісна реклама є продуктом, виробництво якого потребує значних зусиль і може прирівнюватися до творів мистецтва.

Які ознаки мас-медіа має реклама?

ВИСНОВКИ

Мас-медіа є невід'ємною частиною становлення особистості та життя соціуму. їх безпосереднім завданням є передача інформації широкому загалу, проте перелік їхніх функцій у суспільстві є значно ширшим.

Можна стверджувати, що сьогодні мас-медіа є творцями світу. Складовою мас-медіа є реклама, яка інформує аудиторію з метою продати певний продукт.

ЛЕКЦІЯ Маніпулятивний вплив медіа. Критичне сприйняття та протидія маніпуляціям мас-медія

1.                  Прийоми маніпулятивних технологій.

Щоб наочно пояснити, що таке маніпуляція, я наведу дуже відомий приклад. Хтось запитує у нас дорогу до Києва, а ми його, обманюючи, спрямовуємо на Полтаву — це тільки обман. Маніпуляція буде тоді, коли той, інший, збирався йти до Києва, а ми зробили так, щоб він захотів іти до Полтави. Маніпуляція — це психологічний вплив, який не лише спонукає людину чинити те, чого хочуть інші, він змушує її прагнути це зробити. Тоді стає зрозумілою доволі неприємна суть справи. Будь-яка маніпуляція свідомістю — взаємодія. Жертвою маніпуляції людина може стати тільки в тому разі, коли вона її співавтор, співучасник. Лише коли людина під впливом одержаних сигналів перебудовує свій світогляд, думку, настрій, мету і починає діяти за новою програмою, тоді маніпуляція відбулася.

Робота з поняттям «медіаманіпуляція» - вид психологічного впливу, що здійснюється через пресу (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет,  соціальні мережі, що призводить до пробудження у об'єкта впливу намірів, які змінюють його бажання, настрої, поведінку, погляди тощо.

Бесіда за запитаннями:

1.      Хто, на вашу думку, найчастіше використовує прийоми маніпуляції?

2.      З якою метою вони це роблять?

Пропаганда і як її уникнути.

Одним із найпоширеніших прийомів маніпуляції є пропаганда. Найчастіше її використовують у власних цілях керівники держав, політики для власного збагачення і утримання влади.

Робота над поняттям: Пропаганда — цілеспрямоване поширення ідей та моделей поведінки серед широких мас населення. Слово походить від латини і в перекладі означає «те, що має бути поширене».

Це слово не містить у собі жодного негативного забарвлення. Що поганого, наприклад, у пропаганді здорового способу життя, у поширенні через пропаганду корисних знань, чи комерційна пропаганда. Усе це приклади «безпечної» пропаганди. Зовсім іншу роль відіграє політична і ідеологічна пропаганда. Її наслідки для людства продемонструвала нацистська пропаганда Третього рейху в роки Другої світової війни, пропаганда в період «холодної війни».

Пропоную взяти участь у діловій грі «Пропаганда».

Ділова гра «Пропаганда»: Вчитель на екрані демонструє ілюстрації, їх необхідно розмістити за категоріями, відповідаючи на запитання.

2.                  Протидія маніпуляції мас-медіа.

Для того, щоб навчитися протидіяти маніпуляції, необхідно будь-яку медіа інформацію аналізувати. Щоб навчитися аналізу, я пропоную вам практичну роботу. Ви отримали медіатексти по групах. Ваше завдання: протягом 5 хвилин проаналізувати надану інформацію і відповісти на пропоновані запитання. (учні заздалегідь об’єднані в 3 групи, кожна група отримала уривок медіатексту, який необхідно проаналізувати за запитаннями)

Сьогодні ви отримали багато корисної інформації. На основі вивченого матеріалу давайте разом з вами створимо пам’ятку «Як захистити себе від маніпуляції». Слухаю ваші пропозиції.

Скласти пам’ятку «Як захистити себе від маніпуляції?»

1.                  Медіаграмотність (освіченій людині простіше  і легше розрізняти, орієнтуватися, аналізувати, не піддаватись маніпулятивному впливу).

2.                  Не піддаватися емоціям. (Не дозволяйте своїм емоціям керувати вами, намагайтеся підтримувати внутрішній баланс і почувати себе спокійно).

3.                  Пам’ятайте про власні переконання, бажання та цілі, до яких ви прагнете. (Дуже легко маніпулювати людиною, яка не знає, чого хоче і як ставиться до того чи іншого явища).

4.                  Перевіряй першоджерело інформації. (Дізнайся, хто поширив новину й від кого журналісти отримали інформацію. Наприклад, джерелом повідомлення про підвищення стипендій може бути Кабінет Міністрів чи Міністерство освіти. Варто засумніватися, якщо видання стверджує: «Це стало відомо нашому кореспондентові з власних джерел», «Про це повідомили джерела, які вирішили себе не називати»).

5.                  Звертай увагу на час публікації. (Ми вже звикли читати новини зі стрічки у «Фейсбуці», а ось перевіряти час розміщення самої статті на сайті ще ні. Зверни увагу, коли саме опублікували повідомлення: сьогодні, вчора або ж у цей самий день, але рік тому).

6.                  Читай не лише заголовок. (Заголовок має коротко переповідати суть новини, але медійники часто грішать клікабельними назвами, які не дуже відповідають змісту. Читач клікає, бо йому цікаво, іноді не звертаючи уваги, що сама новина геть про інше.).

7.                  Звертай увагу на мову. (Особливо на різні оцінні судження. Задумайся, якщо бачиш у тексті вислови на кшталт «нахабно заявив», «щиро запевнив», «підозрілий вигляд», «добросовісний чоловік». Найімовірніше, твоєю думкою намагаються маніпулювати, щоб змусити думати, хто в певній ситуації має рацію, а хто ні. Намагайся зрозуміти позицію обох сторін, в ідеалі стаття має дотримуватися балансу думок і поглядів).

8.                  Відрізняй коментар від новини. (Ще одна поширена практика в засобах масової інформації – написання новини на основі допису зі сторінки якогось політика чи громадського діяча у «Фейсбуці» або «Твіттері». Власне, у цьому немає нічого поганого, але часто в заголовках не вказують автора висловлювання. Таким чином думка певної людини, чиєсь припущення, здогад або сподівання подають як доконаний факт.).

9.                   Будь обережним(-ою) у соціальних мережах. (Не варто поширювати інформацію, якщо ви не впевнені в її достовірності).

Ми думали, що ХХ століття страшне. ХХІ буде набагато страшніше. Вже навіть не війни, не міжнародні конфлікти, не гарячі точки, – а глобальне протистояння непримиренних світів, де невидимі диригенти можуть здиригувати війну цивілізацій. Все людство буде втягнуто у цей вир. Отож-бо, це – інформаційні війни, потопи, цунамі та урагани! І наші невидимі диригенти вже давно ллють нам у вуха свою зомбуючу мелодію. Інформація – це страшна сила. З її допомогою справді можна спровокувати що завгодно, маніпулювати так, як зручно. Зброя нашого часу вже давно не атомні бомби, а – інформація…

Взагалі, інформацію у ЗМІ підбирають, обробляють і виставляють на всезагальний показ звичайні люди. І невідомо, наскільки ця інформація є достовірною і чи можна їй довіряти, ризикуючи своїм здоров’ям, витрачаючи даремно час і забуваючи про всі можливі радощі життя. Кожна людина може стати на місце того ж журналіста чи оператора. Цікаво, наскільки чесною є їхня робота і чи вони самі в неї вірять? Тому на мою думку, єдиним виходом є критичне ставлення до інформації, що до нас надходить, та вміле її використання. І тоді сміливо можна крокувати у дійсно «інформаційне суспільство».

Лекція. Соціальні цілі економіки. Ринкова економіка

Економіка як сфера життя людей

Слово «економіка» походить від грецького слова «oikonomia», що означає управління домашнім господарством. Існує чимало визначень цього поняття. Найчастіше ним окреслюють такі напрямки діяльності:

— сукупність відносин, пов’язаних із виробництвом, розподілом та споживанням усіх потрібних для людини товарів і послуг;

— діяльність окремого регіону, країни, світу;

— навчальна дисципліна, що вивчає, як здійснюється господарська діяльність.

Людина та її потреби є основою економічних відносин. Адже основною метою економіки є задоволення потреб кожної людини, організацій, підприємств та суспільства загалом. Отже, економіка як сфера життя людини — це процес використання різноманітних ресурсів у виробництві, розподілі та споживанні, що спрямований на забезпечення матеріальних умов життя людини.

Економіка допомагає ухвалювати правильні рішення під час здійснення покупок товарів та послуг, а також працевлаштування, ведення бізнесу; вчить, як потрібно правильно витрачати кошти для досягнення максимального ефекту; що можна зробити, щоб захистити себе від інфляції; що вигідніше: купувати житло чи його орендувати; оплачувати покупки кредитною карткою чи готівкою; яку професію обрати, щоб у майбутньому отримувати високі доходи.

Економіка ХХІ століття має соціальну спрямованість, тому її називають соціальною. Поняття соціальної економіки з’явилося в післявоєнній Німеччині. Мета соціальної економіки — зростання добробуту населення.

Економічні потреби та блага

Потреба («want») — це усвідомлення потреби в чомусь. Потреби людини безмежні. Вони є у всіх людей, соціальних прошарків населення, класів та держави і спонукають їх до економічної діяльності. На формування потреб впливають багато чинників.

Основним завданням економіки є задоволення особистих потреб людини (як первинних, так і вторинних). Більшість потреб людини має матеріальне вираження (одяг, хліб, подушка, матрац, зошит та ін.). Прогрес людства спричиняє зростання потреб. Так, розвиток інформаційних технологій, різних соціальних мереж зумовлює зростання потреб у ґаджетах із великим обсягом пам’яті.

За характером задоволення потреби поділяють на особисті та суспільні. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення. Суспільні потреби (social needs) — сукупність різноманітних потреб держави і населення в товарах і послугах, які здатні забезпечити виконання обов’язків держави в суспільстві та умови для прийнятного рівня життя різним соціальним групам.

Задовольнити людські потреби мають блага, тобто засоби. Основною ознакою блага є його корисність для людини. Благо — це матеріальні та нематеріальні речі, які володіють корисними властивостями, для задоволення потреб людини (товари, послуги, ресурси).

Одні види благ є безмежними (повітря), вони переважно даровані природою і людина може вільно і безоплатно ними користуватися (вільні блага). Запаси інших не можуть повністю відповідати безмежним потребам (запаси нафти, лісу та інших природних ресурсів змінюються). Недостатня кількість блага, порівняно з іншими потребами, називається обмеженістю, або рідкістю, благ. Економічними благами є природні ресурси, людські ресурси, гроші, предмети споживання та інші об’єкти, які є обмеженими.

Практичне завдання

Наведіть приклади благ і запишіть їх у таблицю

 

Вільні блага	Матеріальні блага	Нематеріальні блага

Учасники (суб'єкти) економічних відносин

Щоб пояснити різні економічні явища та процеси, економісти вивчають поведінку населення (окремої людини), домогосподарств, фірм, державних органів і держави. Їх ще називають економічними агентами, або учасниками (суб’єктами) економічних відносин. Основна ознака того, що суб’єкт є учасником економічних відносин, — його участь у процесі виробництва, розподілу та споживання.

Суб'єктами економічних відносин є фізичні та юридичні особи (сторони), які беруть участь у процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання.

У таких відносинах завжди є дві сторони: продавець-покупець або виробник-споживач. В економічних відносинах суб’єкти реалізують свої інтереси. Економічний інтерес — це вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Тобто учасники таких відносин діють таким чином, щоб отримати результат, який задовольнить їхні різноманітні потреби. Наприклад: для працівників, які задіяні в процесі виробництва чи наданні послуг, економічним інтересом є одержання високої заробітної плати; для виробника — отримання високого рівня прибутку за найменшого рівня витрат на виробництво певного товару; для домогосподарства — купівля товарів чи послуг за найменшою ціною; для держави — створення умов для росту економіки та забезпечення високого рівня життя населення.

Суб’єкт економічних відносин має бути власником. Інакше він не зможе реалізувати свої економічні інтереси. Так, наприклад, кожна людина є власником праці (володіє здібностями, знаннями, досвідом), виходячи на ринок праці, вона бажає її продати за найвищою ціною (заробітною платою). Виробник має у власності приміщення, обладнання та інші засоби, щоб здійснювати виробництво.

Економічні агенти (суб’єкти) постійно ухвалюють економічні рішення: купувати яблука чи груші, вкладати кошти в банки на депозитні рахунки чи зберігати їх удома, йти працювати на завод чи в офіс, виробляти автомобілі чи танки або інше.

Ринкова економіка

Принципи ринкової економіки

Ринок — це система економічних відносин, яка дає можливість продавцям та покупцям обмінюватися потрібними ресурсами. Продавець пропонує на ринку товар або послугу, а покупець — засоби, тобто певний ціновий еквівалент. Суб’єктами ринку є продавці та покупці, до яких належать домогосподарства, підприємства та держава, а об’єктом на ринку — товари та гроші. Обмін на ринку між продавцями та покупцями є вільним і майже неконтрольованим.

Ринкова економіка (Market economy) — це економічні відносини між економічними суб'єктами, побудовані на приватній власності та прагненнях отримати найбільшу вигоду в досягненні власних економічних інтересів. У ринковій економці виробляється лише те, чого потребує ринок.

Принципами ринкової економіки є:

Право приватної власності — це визнане та захищене законом право людини володіти, користуватися і розпоряджатися певним видом обмежених ресурсів (наприклад земельною ділянкою, житловим приміщенням, заводом) та отримувати від цього доходи. Наслідком (реалізація права на володіння виробничими ресурсами, тобто капіталом, і отримання від нього доходу) стало те, що ринкову економічну систему називають ще «капіталізмом».

Право приватної власності дає змогу власникам економічних ресурсів самостійно ухвалювати рішення щодо їх використання, однак при цьому вони не повинні завдавати шкоди суспільству. Необмежена свобода дій щодо володіння власністю передбачає, що власник бере на себе відповідальність за варіанти її використання. Тобто ухвалення певного економічного рішення може мати відповідні наслідки — отримання доходу або збитку (у деяких випадках, навіть втрату власності).

Економічна свобода передбачає право власника виробничих ресурсів самостійно вирішувати, як їх використовувати, для того щоб отримати дохід. Матеріальне становище власника залежатиме від того, наскільки успішно він може продати на ринку ресурс, яким володіє: власну робочу силу, здібності, вироби, виготовлені власноруч, земельну ділянку, продукцію, виготовлену на його заводі та інше.

Конкуренція в ринковій економіці є механізмом розподілу обмежених виробничих ресурсів і благ, створених за їх допомогою. Конкуренція є локомотивом ринкової економіки. За ринкової економіки продавець повинен думати, як найкраще задовольнити потреби покупців та отримати при цьому певні вигоди (доходи).

Саморегулювання в ринковій економіці відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Зменшення або зростання ціни дає «вказівку» покупцям і продавцям ухвалювати економічні рішення щодо виробництва певних товарів та споживання певних благ.

Ринкова економіка є саморегулювальною, тому не передбачає втручання держави у своє функціонування. Роль держави у такій економіці мінімальна.

Хоча ринкова економіка має низку переваг, їй притаманні такі недоліки:

— їй не цікаві сфери діяльності, які не забезпечують приватному бізнесу прибутки та потребують значних капіталовкладень. До таких сфер діяльності належать освіта, культура, фундаментальні дослідження, збереження довкілля тощо;

— хоча конкуренція є основним механізмом ринку, однак вона може сприяти банкрутству підприємств, що веде до безробіття та соціального розшарування суспільства;

— ринок самостійно не здатний боротися з монополістичними тенденціями.

Кругообіг у ринковій економіці

Поведінка домогосподарства та підприємства на ринку ресурсів і продуктів схожа на кругообіг. Спочатку домашні господарства, які є власниками ресурсів (землі, праці, капіталу, підприємницького таланту), потрапляють на ринок ресурсів, де їх купують підприємства. Згодом підприємства, поєднуючи різні ресурси, створюють товари та послуги, які на ринку продуктів стають об’єктом попиту, а потім і споживання домогосподарств.

ЛЕКЦІЯ. ПІДПРИЄМНИЦТВО. РИНОК ПРАЦІ. КОРУПЦІЯ

1. Підприємницька діяльність

Одними з головних цінностей сучасного світу вважають ініціативність, здатність людини самостійно шукати шляхи вирішення своїх проблем і забезпечення належного рівня життя. Виявлення та використання людиною цих якостей можливе, якщо вона займеться підприємництвом, що поєднує в собі елементи творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності.

Як зазначають науковці, підприємництво — це самостійна (може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця), ініціативна (ведення підприємницької діяльності є добровільним вчинком), систематична, на власний ризик (підприємець бере на себе відповідальність як за позитивні, так за і негативні наслідки підприємницької діяльності) господарська діяльність, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

В Україні слова «підприємництво» і «бізнес» вживають як синоніми. У правознавстві для характеристики підприємницької діяльності використовують такі терміни, як фізична та юридична особа. Фізична особа — термін, яким позначають людину (громадянина, особу без громадянства) як учасника правових відносин. Юридична особа — група людей або організація, які в правознавстві розглядаються як окремі особи. Підприємства є юридичними особами, але й окрема людина може бути підприємцем. В українському законодавстві зазначено основні принципи ведення бізнесу:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільний найм працівників;

• залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності.

Що називають підприємницькою діяльністю?

ПРОЯВИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ

Наведіть приклади проявів соціальної відповідальності бізнесу в названих сферах життя суспільства.

2. Мета і соціальна відповідальність підприємця

Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки та соціальної сфери. У розвинених країнах бізнес є одним з основних платників податків. Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища на ринку, насичення ринку товарами й послугами, підтримання доброзичливих відносин між країнами через налагодження економічних зв’язків. Також підприємницька діяльність створює нові робочі місця, дозволяє проявити ініціативу й творчі здібності як підприємців, так і найманих працівників, загалом сприяє виживанню населення в кризові періоди.

Поступове зміцнення підприємництва, його прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як благодійництво та спонсорство. Отже, підприємництво здатне суттєво впливати на розвиток суспільства, за наявності якісної правової бази шлях ринкової організації економіки є найбільш ефективним і перспективним для досягнення суспільного прогресу.

Один із видів взаємозв’язків між підприємництвом та суспільством закладено в поняття соціальної відповідальності бізнесу.

Соціальна відповідальність бізнесу — це добровільна безкорислива підтримка, участь підприємця у вирішенні соціальних проблем. Така діяльність підприємця корисна як для суспільства, так і власне для нього. Соціальна допомога від бізнесу, що поліпшує рівень життя регіону або зменшує соціальне напруження, незважаючи на витрати, зрештою стимулюватиме зростання прибутку, оскільки в споживачів та місцевої влади сформується більш привабливий образ цього підприємства та його власника.

Часто соціальна відповідальність бізнесу реалізується у формі так званих соціальних програм, які можуть бути такими:

• програми планування підвищення освітнього рівня, що передбачають відрахування коштів на підготовку й перепідготовку працівників та їхніх дітей;

• програми організації охорони здоров’я, що націлені на безкоштовне медичне обстеження, лікування й оздоровлення співробітників та їхніх сімей;

• програми додаткової оплати викладачам університетів, а також адресна допомога соціально незахищеним категоріям населення;

• надання обладнання, технічних засобів освітнім та медичним закладам;

• фінансування громадських проектів;

• організація благодійних заходів, збирання коштів для благодійності;

• програми підтримки розвитку мистецтва, дитячої творчості тощо.

Яким є співвідношення між прибутком і соціальним благом?

3. Правовий захист бізнесу

Відповідно до чинного законодавства України, держава гарантує всім підприємцям рівні права й можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Також вона законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, державні органи й службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище одних суб’єктів підприємницької діяльності щодо інших.

У разі видачі державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Захист підприємницької діяльності відбувається через суд.

ВИСНОВКИ

Підприємництво є одним з ефективних способів отримання доходів. Також приватне підприємництво є неодмінною умовою існування ринкової економіки. Підприємці, певним чином подібно до держави, можуть спрямовувати частину своїх прибутків для підтримки соціально незахищених верств населення — це є складовою поняття соціальної відповідальності бізнесу. Держава має створювати умови для ведення бізнесу, оскільки це сприяє і її збагаченню.

РИНОК ПРАЦІ

1. Ринок праці

Одним із видів ринків є ринок праці, елементами якого є товар, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці. Більшість авторів вважають, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила. Індивідуальною робочою силою називають сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовують у процесі виробництва товарів і послуг.

Ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Також його можна розглядати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями й найманими працівниками. Ринок праці як економічне явище охоплює відносини з моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

На ринку праці власником, носієм і продавцем товару під назвою «робоча сила» виступає людина, що прагне стати найманим працівником, покупцем — підприємець або держава. Рівень попиту визначає кількість вакантних (вільних) робочих місць, що мають підприємці. Ціною на ринку праці є рівень заробітної плати, за який найманий робітник погоджується працювати, а підприємець — його найняти. Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень заробітної плати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Що таке ринок праці?

2. Поняття професії, спеціальності, кваліфікації працівника

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника. Часто можна почути, що для того щоб отримати робоче місце, працівник повинен мати певний рівень професійної кваліфікації, бути спеціалістом у своїй справі. Насправді ці терміни позначають дещо різні речі.

Отже, професія — рід трудової діяльності, що вимагає певної підготовки (учитель, психолог, менеджер, лікар тощо). У межах кожної професії в результаті розподілу праці виділяють спеціальності, пов’язані з виконанням більш вузького кола функцій. Таким чином, спеціальність — вид занять у межах однієї професії, що потребує конкретних знань, умінь і навичок, набутих завдяки фаховій освіті, які забезпечують вирішення окремих професійних завдань (наприклад менеджер із персоналу, менеджер із маркетингу).

Щодо кваліфікації розрізняють кваліфікацію роботи і кваліфікацію працівника. Кваліфікація роботи — це сукупність вимог до того, хто має виконувати роботу.

Кваліфікація працівника — це ступінь професійної підготовки, представлений сукупністю набутих людиною професійних якостей. Кваліфікація працівника визначається такими чинниками, як: рівень загальних і спеціальних знань; стаж роботи на цій або аналогічній посаді.

Посада — формально закріплене місце працівника в трудовому колективі, яке передбачає виконання певних посадових обов’язків.

Який показник найбільше впливає на ціну робочої сили?

ВИСНОВКИ

Наймана праця — один із найпоширеніших способів отримання доходів. На ринку праці людина, що прагне стати найманим працівником, продає товар «робоча сила». Покупцем цього товару виступає її роботодавець, ціною — заробітна плата.

Ринок праці підпорядковується законам ринкової економіки. Найманих працівників можна класифікувати за професією та спеціальністю, рівнем кваліфікації. Останній чинник значно впливає на ціну робочої сили конкретного найманого працівника.

КОРУПЦІЯ

1. Корупція

Лобізм не можна назвати ні негативним, ні позитивним явищем. Усе залежить від того, із якою метою його використовують.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Лобізм походить від англійського lobby — кулуари. У 1640-х рр. так називали вестибюль і два коридори в будівлі палати громад британського парламенту, куди виходили голосувати депутати і де вони могли зустрітися із зацікавленими особами, яких не допускали до зали на пленарні засідання.

Головна проблема лобізму полягає в тому, що він може вести до корупції.

Корупція (від латин. corrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в незаконному використанні службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей із метою особистого збагачення, що завдає шкоди державі.

Корупція відрізняється від лобізму тим, що лобісти не мають прямої вигоди від прийняття лобійованих ними рішень. Крім того, різні лобістські групи змагаються між собою за вплив на тих, хто приймає рішення.

Корупція з’явилася в результаті споконвічного людського бажання збагатитися. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами її працедавця або конфлікт між діями виборної особи й інтересами суспільства. До корупції може бути схильна будь-яка людина, що має повноваження щодо розподілу ресурсів, які їй не належать, на власний розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання прибутку, пов’язаного з використанням владних повноважень, а головним стримувальним чинником — ризик викриття й покарання.

Розрізняють багато різних видів корупції: кумівство, розтрата (розкрадання), хабарництво, здирництво, шахрайство.

Кумівство (непотизм) — перевага в наданні грошових коштів або іншого майна, пільг, послуг, нематеріальних цінностей наближеним особам, родичам тощо.

Розтрата — витрата посадовою особою законно довірених їй ресурсів, що їй не належать, із метою особистого збагачення.

Хабарництво — надання посадовою особою послуг або певних привілеїв фізичній або юридичній особі в обмін на матеріальні блага або послуги, що призводить до завдання збитків державі, іншим фізичним та юридичним особам.

Вимагання (здирництво) — примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність. Здирництво практикується чиновниками, які мають владу перешкоджати комусь в отриманні послуг, що належать до компетенції чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат (наприклад податків або мит), це також відкриває можливості для здирництва.

Шахрайство — поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної чи юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони.

Також проявами корупції вважають використання інформації, отриманої під час виконання посадових обов’язків, в особистих інтересах, необгрунтовану відмову в наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної або неповної службової інформації. І якщо посадовій особі зробити подарунок, який теоретично може змінити її ставлення до дарувальника, це також вважатимуть корупцією. Крім того, якщо в межах однієї державної установи підлеглі дарують подарунки керівнику — це теж буде проявом корупції, тому що подарунок від підлеглого може вплинути на прийняття керівником рішень. При цьому дароване не обов’язково має бути матеріальним — переваги, пільги, послуги — усе, що надають безкоштовно або за дуже заниженою ціною відносно ринкової, із точки зору закону є подарунком і може стати елементом корупції.

Чим корупція відрізняється від лобізму?

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ

Обґрунтуйте важливість названих шляхів подолання корупції.

3. Наслідки корупції та боротьба з нею

Дослідники вважають, що корупція є найбільшою перешкодою до економічного зростання й розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які прогресивні перетворення. Корупція характерна перш за все для країн, що розвиваються, де причинами її високого рівня є недосконалість політичних інститутів. Крім того, причинами корупції є:

• двозначні закони. Просте, недвозначне, лаконічне й зрозуміле законодавство скорочує потреби у великому апараті чиновників і полегшує розуміння законів громадянами, але якщо закони двозначні, судді можуть тлумачити їх так, щоб прийняти «правильне» рішення;

• незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам довільно перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур або завищувати належні виплати;

• залежність стандартів і принципів, що лежать в основі роботи бюрократичного апарату, від політики правлячої еліти;

• професійна некомпетентність бюрократії;

• можливість легалізації незаконно здобутих благ;

• кумівство та політичне заступництво, унаслідок чого формуються особисті стосунки (таємні домовленості), що послаблюють механізми контролю та запобігання корупції;

• відсутність єдності в системі виконавчої влади, тобто регулювання однієї і тієї самої діяльності різними інстанціями;

• нерозвинене або слабке громадянське суспільство, унаслідок чого громадяни не мають достатнього впливу для ефективного контролю за діями законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади. Корупція є давнім елементом існування держави. Її не можна повністю позбутися. Проте існують способи, які дозволяють максимально зменшити її рівень:

• удосконалення законодавства таким чином, щоб уникнути двозначності в тлумаченні законів та судової системи з метою невідворотності покарання за корупційні злочини;

• створення спеціальних антикорупційних державних органів, що компетентні у визначенні, чи є та або інша дія або бездіяльність проявом корупції;

• створення економічних механізмів, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи закони;

• посилення ролі ринків та конкуренції, що може зменшити розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також належить конкуренція в наданні державних послуг за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів;

• виховання в суспільстві нетерпимості до корупції;

• можливість громадського контролю за діями влади.

ВИСНОВКИ

Лобізм та корупція — неодмінні супутники існування будь-якої держави. Лобізм — цивілізована легальна форма впливу зацікавлених осіб на владні органи. Він, на відміну від корупції, не передбачає збагачення тих осіб, які здійснюють цей вплив. Корупція виражається в тому, що посадові особи намагаються отримати особисту неправомірну вигоду зі своїх посадових можливостей. Це негативне суспільне явище, що перешкоджає економічному, суспільному та політичному розвитку держави, завдає їй матеріальних збитків, підриває легітимність влади.

ЛЕКЦІЯ .Інтеграція та глобалізація

Інтеграція (лат. integratio — об'єднання, заповнення) — це добровільне та взаємовигідне об'єднання окремих частин у певну самостійну цілісність.

Основними суб'єктами міжнародної інтеграції є держави. Процес міжнародної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше держав укладають інтеграційні угоди, сподіваючись завдяки об’єднанню отримати певні переваги у світовому політичному процесі, економічній діяльності тощо. Відомі такі основні форми міжнародної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союзи. За предметом діяльності розрізняють міжнародні організації політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров’я, культури.

Інтеграція має кілька рівнів свого розвитку:

1) Взаємодія на рівні підприємств та організацій — безпосередніх виробників товарів і послуг.

2) Взаємодія на рівні держав, які через утвердження відповідних законів забезпечують сприятливі умови для діяльності підприємств та організацій.

3) Взаємодія на рівні партій і організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн. У такий спосіб відбувається розвиток політичних, релігійних, культурних, людських та інших передумов міждержавної інтеграції.

4) Створення міждержавного об'єднання, яке починає бути якісно новим і відносно самостійним суб’єктом міжнародних відносин, що формує власну систему відносин як із кожним учасником об'єднання, так і поза ним.

Розвиток міжнародної інтеграції є одним із результатів процесу глобалізації.

Глобалізація — це процес поетапного перетворення світу в єдиний простір, у якому вільно переміщуються і поширюються капітали, товари, послуги, ідеї, стимулюючи розвиток наддержавних інститутів та створення міжнародного інституційного, правового й культурного інформаційного поля.

Простіше кажучи, глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації. Такі епохальні події, як, скажімо, поява еллінізму, діяльність Римської імперії, поширення буддизму, християнства та ісламу, Великі географічні відкриття та ін. — зближували культури, насаджували однакові норми й правила, поширювали однотипні моделі та коди поведінки. Тобто можна сказати, що вся світова історія — це сукупність повільних або швидких кроків держав і народів у напрямку глобального зближення. Процес глобалізації, безумовно, є об’єктивним, тобто таким, що не залежить від бажань чи небажань окремих людей. Однак наприкінці ХХ ст. цей процес суттєво прискорився і став одним із визначальних чинників світового розвитку.

Причини прискорення процесу глобалізації:

1. Науково-технічний прогрес, зокрема розвиток Інтернету, за допомогою якого відстань між державами стирається. Тепер ми маємо змогу дізнаватися новини з будь-якої точки світу, щойно вони відбулися. Також стало доступним дистанційне навчання в освітніх закладах будь-якої країни.

2. Світова торгівля стала набагато вільнішою внаслідок ліберальних заходів. Знизилися тарифи на торгівлю товарами і послугами з-за кордону.

3. Транснаціоналізація, тобто обмін між країнами тими благами, які в одній державі є в достатку, а в іншій — відсутні. Транснаціональні компанії (ТНК) нині контролюють фінансовий та інформаційний ринки, з ними так чи інакше пов’язані 80% світового ВВП.

4. Об'єднання культурних традицій. Англійська мова перетворилася на основну міжнародну мову. Усе більше людей у процесі повсякденної діяльності вступають у контакти з громадянами інших держав та іншої віри й привчаються жити та працювати у світі без кордонів.

Глобалізація та інтеграція мають чимало спільного в зовнішніх проявах: розмивання влади (деякі владні повноваження передаються з національного рівня на інший рівень: міжнародним організаціям та регіональним і місцевим структурам), ослаблення національних держав, підвищення проникності кордонів і, як наслідок, вільне переміщення фінансових потоків, товарів, послуг, робочої сили, врешті-решт, створення власної інституційної системи (виникнення міжнародних організацій). Однак треба розуміти, що зміст процесів інтеграції та глобалізації є принципово різним: якщо міжнародна інтеграція є результатом свідомих і цілеспрямованих дій і зусиль, то глобалізація — це об'єктивний історичний процес.

Поміркуйте разом

Поясніть, чому наведені нижче історичні події можна віднести до глобальних, що мають значення для всього людства. Якими були наслідки цих подій? Які ще історичні події мали загальносвітове значення?

а) I століття н.е. — зародження християнства; б) 1492 рік — відкриття Америки; в) 1980 рік — початок супутникового мовлення CNN; г) із середини 1990-х рр. — стрімке поширення Інтернету.

Вплив глобалізаційних процесів

а) Вплив на економіку.

Переваги глобалізаційного процесу:

Загострення міжнародної конкуренції та розширення ринку поглиблюють спеціалізацію і міжнародний поділ праці, що сприяє підвищенню ефективності національних виробників, поліпшенню якості товарів та послуг, розширенню асортименту і зниженню цін на продукцію та зростанню виробництва як на національному, так і на світовому рівнях.

Глобалізація сприяє залученню іноземних інвестицій і, як наслідок, збільшенню обсягів національного виробництва, кількості робочих місць, податкових надходжень.

Торгівля на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони: від окремих осіб та фірм і до країн, торговельних союзів та навіть цілих континентів.

Підвищення продуктивності праці внаслідок раціоналізації виробництва на глобальному рівні та поширення передових технологій.

Загалом переваги глобалізації дають змогу поліпшити своє становище всім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень заробітної плати і життєві стандарти.

Негативний вплив глобалізації на економіку :

Переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. Деякі суб'єкти програють від глобалізаційних процесів, утративши свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Вони змушені будуть проводити модернізацію економіки, щоб пристосуватися до нових умов, а це може призвести до безробіття та інших соціальних проблем. У підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть великими.

Другою загрозою глобалізації є переведення фірмами-виробниками країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей до країн із низькою оплатою праці.

Високий рівень залежності економіки країни від зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Неспроможність уряду ефективно впливати на динаміку макроекономічних показників.

Зменшення податкових надходжень та рівня керованості фінансовим сектором. ТНК мінімізують рівень оподаткування у країнах базування, акумулюючи фінансові ресурси в податкових гаванях. Відкритість фінансових ринків сприяє швидкому перетіканню капіталу під впливом спекулятивних очікувань, що негативно може відбитися на фінансовій системі тієї чи тієї країни.

б) Вплив на культуру.

Глобалізація є причиною двох діаметрально протилежних процесів у культурній сфері.

З одного боку, вона веде до стандартизації культури різних народів світу. Відходять у минуле багато національних звичаїв і традицій. Створюється глобальний інформаційний простір, у якому починають домінувати мова, культура, шоу-бізнес, кінематограф найбільш економічно розвинених націй планети. Звідси й менш економічно розвинені нації поступово втрачають свою культурну та національну самобутність через долучення до загальносвітової культури, а по суті, до культурних надбань найрозвиненіших країн.

З другого боку, глобалізація є ключем до відкриття цінностей різних національних культур. Вона сприяє їх взаємозбагаченню. Африканські та азійські мотиви простежуємо в сучасній західній музиці та образотворчому мистецтві; буддизм, іслам, даосизм знаходять чимало прихильників у західному світі, ресторани східної кухні не менш поширені, ніж «Макдональдс» і т. ін.

Крім того, тенденція до культурної уніфікації викликає рішучий опір з боку багатьох націй. На противагу глобалізації відроджується прихильність до власних культурних цінностей і традицій, прагнення до підкреслення своєї унікальності. Люди все більше схильні дорожити традиціями, релігією, мовою, культурою свого народу. Ось чому останнім часом загострюються проблеми національної самоідентичності та прагнення до самовизначення (Референдуми за самовизначення Каталонії в Іспанії, Шотландії у Великій Британії та ін.).

в) Вплив на довкілля.

Глобалізація зумовила зростання економіки та рівня споживання, що призвело до загострення екологічних проблем. Що індустріально розвиненіша країна, то вищим є ризик накопичення відходів, забруднення повітря, води і ґрунту, а в економічно менш розвинених країнах по-іншому завдається шкода довкіллю, зокрема надмірним споживанням природних ресурсів. Сьогодні світові загрожують такі екологічні проблеми, як, наприклад, зміна клімату, брак питної води та низка інших, подолати які можна тільки об'єднанням зусиль усього світового співтовариства.

г) Вплив на людину.

Формується міжнародне громадянське суспільство — різноманітні міжнародні об'єднання, які включають представників різних країн задля спрямування спільної діяльності для досягнення глобального суспільного блага. До сфери їхньої діяльності належать подолання наслідків стихійних лих, запобігання гуманітарним конфліктам і катастрофам, боротьба з епідеміями, розв’язання екологічних проблем, захист прав людини, формування міжнародних демократичних коаліцій тощо.

Відбувається поглиблення розриву Півночі (розвинуті країни) і Півдня (країни «периферії»). Про поляризацію світового співтовариства свідчать такі цифри: на початку ХХІ ст. понад 80% світового ВВП присвоювалося двадцятьма чотирма країнами, у яких проживало менше 14% населення світу.

Відкритість ринків та інтенсифікація міграційних процесів сприяють поширенню тероризму та міжнародного криміналітету. А неконтрольований приплив іммігрантів у промислово-розвинені країни світу вже сягнув тієї межі, коли вони починають створювати суттєві соціальні, політичні та інші проблеми.

ЛЕКЦІЯ. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

1. Міжнародні відносини

Нині подія, що відбулася в одному місці, може вплинути на весь світ. Велика кількість тісних політичних, економічних, культурних та інших зв’язків між регіонами й країнами потребує врегулювання, визначення чітких правил того, як вони здійснюються. Ці принципи були викладені в численних міжнародних угодах та деклараціях, що дозволяє, з одного боку, уникнути конфліктів, а з іншого — зробити співпрацю між країнами більш ефективною. Існуючу систему зв’язків між країнами називають міжнародними відносинами.

Міжнародні відносини — система взаємодій, суб’єктами яких є держави, міжнародні міжурядові та міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації та, за особливих умов, приватні особи. До сфери міжнародних відносин належать військово-політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства.

Засобом здійснення міжнародних відносин є дипломатія. До поняття дипломатії належить і сукупність практичних заходів, прийомів і методів, що застосовують за конкретних умов і характеру завдань, і офіційна діяльність глав держав та урядів щодо здійснення зовнішньої політики держав, а також щодо захисту інтересів цих держав. Крім того, із поняттям дипломатії пов’язують мистецтво ведення переговорів для запобігання або врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятних рішень, розширення та поглиблення міжнародного співробітництва.

Науковці вважають, що, незважаючи на багатогранність міжнародних зв’язків, міжнародні відносини передусім базуються на політичних відносинах між країнами. Цей пункт визначає й решту особливостей того, що розуміють під поняттям міжнародних відносин.

Головною дійовою особою міжнародних відносин є держава, яка здійснює їх за допомогою дипломатії. Проте останнім часом стають популярними ідеї, які стверджують, що в сучасних умовах роль держави падає, при цьому роль інших чинників — транснаціональних корпорацій, міжнародних урядових та неурядових організацій — зростає.

Основа всіх міжнародних дій держав базується на їхніх національних інтересах, що перш за все полягають у прагненні держав забезпечити свої безпеку, суверенітет і виживання.

Міжнародна взаємодія базується на так званому принципі «балансу сил», згідно з яким у здійсненні міжнародних відносин

Транснаціональні корпорації — акціонерні товариства, що володіють підприємствами в інших країнах, виготовляють і продають свою продукцію за кордоном.

Міжнародне право — система юридичних принципів і норм договірного й звичаєвого характеру, які виникають унаслідок погодження між державою та іншими суб'єктами міжнародного співтовариства з метою мирного співіснування.

Об'єкт — те, на що спрямована діяльність суб'єкта.

Суб'єкт — той, хто здійснює таку діяльність.

Злочини проти людства (людяності), миру та безпеки людства — системні широкомасштабні прояви особливо тяжких злочинів (масові вбивства, тортури, зґвалтування, політичні, расові або релігійні переслідування, воєнні злочини), що організуються, підтримуються або замовчуються урядами країн.

МЕТА ТА ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Розкрийте за схемою особливості сучасних міжнародних відносин.

перевагу мають найбільш могутні держави, тому менші держави змушені об’єднуватися між собою або з однією з великих держав для захисту своїх інтересів. Баланс сил може набувати різних форм — однополярної, коли одна держава домінує у світовій політиці, біполярної (конфлікт між двома великими державами та їхніми прибічниками за світове домінування), триполярної, мультиполярної.

Що таке міжнародні відносини?

2. Міжнародна безпека

Упродовж минулого століття розвиток світу визначало протиборство двох геополітичних об’єднань держав, приблизно рівних за силою, — соціалістичного табору, очолюваного СРСР, і західних демократій на чолі зі США. Унаслідок розпаду СРСР, що зазнав поразки в «холодній війні», у світі залишився лише один полюс сили — США, тобто світ став однополярним. Проте такі держави, як Китай, Японія, Росія, Індія, Німеччина, Франція, теж претендують на свій «шматок пирога». Це має такі наслідки:

• відсутність безумовної підтримки політики США союзниками;

• наростання протестних настроїв серед самих американців, не згодних сплачувати вартість світової гегемонії своєї країни як доларами, що можуть бути спрямовані на інші цілі, так і життями американських солдатів, які гинуть у різних куточках світу;

• обурення й організований опір потенційних жертв, не згодних із тим, що великі держави відповідно до своїх інтересів вирішують їхню долю.

Для уникнення чергового світового конфлікту через прагнення великих держав глобального панування в період після Другої світової війни було розроблено принципи міжнародної безпеки, які полягають у підтриманні та зміцненні міжнародного миру та безпеки на основі спільних дій держав:

• сучасні міжнародні відносини мають гарантувати однаковий рівень безпеки для всіх країн;

• для розв’язання проблем безпеки необхідна співпраця всіх учасників міжнародних відносин;

• для усунення агресії та розв’язання конфліктів мають бути застосовані колективні дії світового співтовариства;

• використання широкого арсеналу засобів підтримання миру;

• міжнародні відносини мають базуватися на принципах взаємної довіри, прозорості світової політики та системності безпеки.

Механізмом дотримання цих принципів є діяльність ООН. Відповідно до Статуту ООН, підтримання міжнародного миру та безпеки має будуватися на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та здійснюватися Генеральною Асамблеєю (загальними зборами представників країн — учасниць ООН) і Радою Безпеки (вищий орган із 15 членів — п’ять постійних та десять непостійних, яких обирають кожні два роки), компетенція яких у цій сфері чітко розмежована.

Генеральна Асамблея може обговорювати будь-які питання чи справи, що стосуються миру та безпеки, у тому числі розглядати загальні принципи співробітництва в цій області, давати рекомендації державам і Раді Безпеки із цих питань. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки е єдиним органом ООН, що має право починати дії, превентивні (запобіжні) та примусові, від імені ООН, у тому числі об’єднаними збройними силами держав — членів ООН.

У Європі принципи міжнародної безпеки здійснюються за допомогою Наради з безпеки та співробітництва. Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) проходила з 3 липня 1973 до 1 серпня 1975 р. за участю 33 європейських держав, США й Канади. Вона завершилася підписанням главами держав та урядів у місті Гельсінкі Заключного акта, який визначив засади співробітництва держав у Європі та став довгостроковою програмою дій, спрямованою на розбудову єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи.

Цей Акт стверджує, що «у межах міжнародного права всі держави-учасниці мають рівні права й обов’язки. Вони поважатимуть право всіх членів визначати та здійснювати за своїм бажанням відносини з іншими державами згідно з міжнародним правом і в дусі цієї Декларації». Також цим Актом було зафіксовано принцип непорушності існуючих кордонів європейських країн, дотримання прав людини та встановлення міжнародного правового контролю за цим процесом, співробітництво європейських країн у галузі економіки, науки, техніки, охорони навколишнього середовища, а також вільний обмін інформацією.

Які міжнародні організації покликані бути на сторожі міжнародної безпеки?

СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Порівняйте структуру Ліги Націй та ООН. Завдяки чому ООН стала більш ефективною міжнародною організацією?

3. Міжнародне право

Систему відносин між державами, міжнародними організаціями регулюють норми міжнародного права. Передусім воно засноване на Статуті ООН, який започаткував сучасне міжнародне право. У ньому закріплені основоположні принципи міжнародного права.

Відносини між державами є предметом міжнародного права. Його суб’єктами виступають держава загалом та міжнародні організації, а об’єктами — матеріальні та нематеріальні блага, із приводу яких виникають міждержавні відносини (наприклад територія, природні ресурси). Суб’єкти міжнародного права — це утворення, здатні мати права й обов’язки, що випливають із міжнародного права, захищати їх і здійснювати міжнародні відносини, регульовані міжнародним правом.

У міжнародному праві над суб’єктами немає верховного органу, а діє давньоримський принцип «рівний над рівним не має влади». Тому суб’єкти міжнародного права самі створюють механізми його забезпечення.

Виділяють первинні, вторинні й нетипові суб’єкти міжнародного права.

Первинними та основними суб’єктами міжнародного права є держави. Держави є суб’єктами міжнародного права внаслідок свого існування. Незалежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах — уряд, глава держави, міністр закордонних справ, якість суб’єкта міжнародного права належить державі загалом.

Держава як суб’єкт міжнародного права має володіти такими ознаками: державний суверенітет, державна територія, населення, державна влада.

Державний суверенітет — це верховенство влади держави на своїй території та її незалежність у міжнародних відносинах. Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції.

Юрисдикція — це прояв суверенітету держави, який означає обсяг і сферу дії державної влади. Розрізняють такі види юрисдикції:

• за обсягом: повну або обмежену;

• за сферою дії: територіальну та екстериторіальну;

• за характером влади: законодавчу, виконавчу й судову.

У межах території держава здійснює повну юрисдикцію. Повну екстериторіальну юрисдикцію держава здійснює на морських, повітряних та космічних кораблях, що перебувають у міжнародному просторі, а також у приміщеннях дипломатичних представництв на території інших держав. Обмежену юрисдикцію держава здійснює щодо своїх громадян, які перебувають за межами її території.

Наявність території (так само, як і наявність суверенітету) є властивістю держави як суб’єкта міжнародного права. У міжнародному праві розрізняють три види території залежно від правового режиму: державна територія, територія зі змішаним режимом і територія з міжнародним режимом.

Державна територія — це територія, на яку поширюється суверенітет держави.

Територія зі змішаним режимом — це простір, який не перебуває під суверенітетом якоїсь держави, але стосовно якого держава здійснює деякі суверенні права в межах, встановлених міжнародним правом. Насамперед це права розвідки, розробки та охорони природних ресурсів. До територій зі змішаним режимом належать виключна економічна зона та континентальний шельф.

Територія з міжнародним режимом — це простір, розташований за межами державних кордонів, що перебуває в загальному й рівноправному користуванні всіх держав. Режим цього виду територій визначається тільки міжнародним правом. До таких територій належать: Космос, відкрите море, дно під ним і повітряний простір над ним, а також Антарктика.

Населення держави — це сукупність усіх фізичних осіб, які перебувають на території держави та підкоряються її юрисдикції. Держава здійснює територіальну юрисдикцію щодо осіб, які перебувають на її території незалежно від їхнього громадянства, а також персональну юрисдикцію щодо власних громадян, які перебувають за її межами. Категорією осіб, які не підпадають під юрисдикцію держави, де вони перебувають, є дипломати, консульські працівники, співробітники спеціальних місій, члени їх сімей.

Вторинними суб’єктами міжнародного права є міжнародні організації, тому що їх створюють держави — первинні суб’єкти.

Міжнародна організація — це організація, яка створена на основі міжнародного договору для здійснення цілей, передбачених статутним документом, має постійні органи управління та стійку організаційну структуру. Міжнародні організації створюються відповідно до норм міжнародного прана, їх існування не має порушувати інтереси окремої держави або міжнародного співтовариства загалом. Як правило, міжнародні організації створюються для співпраці в конкретній сфері, наприклад Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК). Однак існують і універсальні міжнародні організації, до яких перш за все належить ООН.

Крім названих основних суб’єктів міжнародного права — держав та міжнародних організацій, існують так звані «нетипові суб’єкти». Це утворення, які міжнародне співтовариство визнає як суб’єкта, хоча воно не відповідає критеріям повноцінного суб’єкта міжнародного права. До них відносять нації і народи, що борються за свою незалежність, та Ватикан.

Нації і народи, що борються за свою незалежність, є державами на стадії становлення. У таких ситуаціях створюють органи, які ефективно здійснюють контроль над значною частиною території, представляють народ на міжнародній арені, тобто набувають деяких ознак державності. До таких суб’єктів міжнародного права можна віднести невизнані або частково визнані держави, наприклад Тайвань, Курдистан і Косово.

Якими є особливості міжнародного права?

4. Міжнародне гуманітарне право

Міжнародне право регулює відносини між країнами у сфері військового, наукового, культурного співробітництва, економічних відносин, захисту навколишнього середовища, прав людини тощо.

Таким чином, у міжнародному праві існує багато галузей. Одна з них — це гуманітарне право. У ньому деякі дослідники виділяють міжнародне гуманітарне право в мирний час (міжнародне право прав людини), предметом якого є здійснення, забезпечення й захист прав людини, та міжнародне гуманітарне право в період збройних конфліктів (право збройних конфліктів).

Гуманітарне право визначає стандарти в галузі прав людини — обов’язкові для всіх держав правила поводження з людьми. Вони затверджують рівні права всіх людей, їх право на свободу й особисту недоторканність, свободу думки, совісті та релігії, право на мирні збори, регулюють право брати участь в управлінні державними справами, забороняють дискримінацію, жорстоке, принизливе поводження з будь-ким та рабство, работоргівлю, примусову працю тощо.

Отже, норми гуманітарного права можна поділити на такі тематичні групи:

• боротьба з масовими порушеннями прав людини, зі злочинами проти людства;

• захист прав окремих категорій індивідів;

• питання правового статусу індивідів.

У разі порушення державою визначених нормами гуманітарного права прав і свобод людини потерпіла особа може звернутися з позовом проти держави до Європейського суду з прав людини, а також (за умови дотримання певної процедури) до ООН.

Завданням права збройних конфліктів є забезпечення максимально можливого захисту учасників конфлікту, мінімізації кількості жертв та визначення відповідальності за порушення цих норм. Міжнародне право збройних конфліктів кодифіковане в Гаазьких конвенціях та деклараціях 1899 і 1907 рр., Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р., резолюціях Генеральної Асамблеї ООН та інших документах. Ними заборонено:

• використовувати вибухові боєприпаси, хімічну та біологічну зброю, а також будь-яку іншу зброю, боєприпаси або матеріали, створені з метою завдання зайвих страждань;

• убивати або завдавати поранень супротивнику, який здався;

• віддавати наказ не залишати нікого в живих або погрожувати діяти таким чином;

• вживати не за призначенням прапор перемир’я, національний прапор, розпізнавальні знаки й уніформу;

• знищувати або конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю;

• завдавати ударів по незахищених містах, селищах і будівлях;

• грабіж та мародерство тощо.

ЛЕКЦІЯ. УКРАЇНА — ЧЛЕН ЄВРОПЕЙСЬКОГО ТА СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА

1. Геополітичне становище України

Сучасна Україна е однією з найбільших за площею європейських держав. На її території розташований географічний центр Європи.

Особливості географічного положення мали визначальний вплив на геополітичне становище українських земель: вони завжди сполучали й водночас роз’єднували Європу та Азію. Територія України не має природно захищених кордонів із сусідніми державами. Вона є компактною, освоєною людиною, без екстремальних умов для життя. Помірні природно-кліматичні умови, родючі землі, наявність досить багатих мінеральних та інших ресурсів створюють сприятливі можливості для її розвитку. Одночасно із цим Україна має високий рівень транзитності території та вихід до морів, які створюють для неї сприятливі умови для інтеграції у світове господарство.

Особливості географічного розташування визначили специфіку цивілізаційного розвитку українських земель. Вони стали межею розподілу сфер впливу західноєвропейської католицької, східноєвропейської православної та ісламської цивілізацій. Спроби цих цивілізацій у минулому розширити свою сферу впливу спричиняли їх боротьбу за українські землі, що постійно порушувало мир і спокій населення.

Сьогодні історична ситуація змінилася, але чинник цивілізаційних впливів сусідніх держав залишається досить вагомим і спонукає Україну враховувати його під час визначення свого місця у світі, у вирішенні глобальних проблем сучасності, участі в інтеграційних процесах у Європі тощо.

Соціокультурна й географічна рубіжність становища України обумовлює для неї можливості стати як мостом, що поєднує Схід і Захід, так і «сірою» буферною зоною між ними. Яка з них буде реалізована, залежить від українських політиків та народу.

Якого геополітичного вибору зараз дотримується Україна?

Геополітика — наука, що вивчає взаємодію різних країн у масштабах усього світу або великих регіонів з урахуванням географічних чинників.

2. Співпраця України з міжнародними організаціями

Україна є однією з країн — засновниць ООН і нині бере активну участь у всіх напрямах діяльності цієї організації. Найважливішими з них є підтримання міжнародного миру та безпеки, зміцнення верховенства права в міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини. Починаючи з липня 1992 р. українські військовослужбовці беруть участь в операціях ООН із підтримання миру на Кіпрі, у Косово, Кот-д’Івуарі, Ліберії, Судані та Південному Судані. За цим показником Україна посідає п’яте місце серед країн Європи.

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧИХ МІСІЯХ ООН

Назвіть країни, у яких українські військові здійснювали миротворчі місії.

Україна є учасницею більшості універсальних міжнародних договорів, депозитарієм яких виступає Генеральний секретар ООН. Україну неодноразово обирали непостійним членом Ради Безпеки ООН та інших виборних органів, вона є членом керівних органів ООН та спеціалізованих установ системи ООН. Представники України також входили до складу керівних органів: Програми розвитку ООН та Фонду ООН у галузі народонаселення, Дитячого фонду ООН (Виконавчої ради ЮНІСЕФ), Всесвітньої туристичної організації, ООН із питань освіти, науки і культури (Виконавчої ради ЮНЕСКО), Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, Всесвітньої продовольчої програми ООН. Триває ефективна взаємодія України зі спеціалізованими установами ООН із багатьох питань глобального порядку денного, у тому числі боротьби з бідністю, охорони навколишнього середовища, удосконалення системи охорони здоров’я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів ООН в Україні.

На окрему увагу заслуговує ґрунтовна робота, яку здійснює українська сторона на різних напрямах співробітництва з МАГАТЕ. Одним з актуальних завдань цього співробітництва є налагодження взаємодії Україна—ЄС—МАГАТЕ в межах інтеграції енергетичних просторів.

Прикладом успішної участі України в діяльності міжнародних організацій також може бути різнобічна взаємодія з ЮНЕСКО, спрямована на розширення міжнародного співробітництва наукових, освітніх, культурних інституцій. Завдяки співробітництву із цією інституцією чимало пам’яток історії та культури України потрапили до списку Світової спадщини і, відповідно, під її захист.

Світова організація торгівлі (СОТ) — це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Її головними цілями є забезпечення тривалого й стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур. Набуття Україною членства в СОТ у травні 2008 р. відкрило для нашої країни можливість ведення переговорів щодо угод про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни у провадженні чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю. Вступ України до СОТ відкрив перспективи для розвитку національної економіки. Україна на абсолютно рівних умовах та правах з іншими членами організації бере безпосередню участь у формуванні новітніх правил торгівлі на світовому ринку. Актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою узгодження його з нормами та принципами СОТ. Завдяки членству в СОТ економіка нашої держави позбулася дискримінаційних правил щодо участі в міжнародній торгівлі.

Членство України в Раді Європи (РЄ) є важливим чинником інтеграції країни в єдиний європейський правовий простір шляхом узгодження національного законодавства з нормами організації. Основні напрями співробітництва України та РЄ, зокрема забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьба з корупцією, покладено в основу Плану дій РЄ для України на 2008—2011 рр. Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена в усіх головних органах РЄ; у 2010—2011 рр. відбулося головування України в Комітеті Міністрів РЄ.

Що дає Україні співпраця з міжнародними організаціями?

3. Європейський вибір України. Угода про асоціацію Україна — ЄС

Після здобуття Україною незалежності перед нею відкрився вибір зовнішньополітичної орієнтації. У міжнародних відносинах Україну представляє Президент.

У першій половині 1990-х рр. головними завданнями зовнішньої політики України були: забезпечити її міжнародне визнання, відстояти статус позаблокової держави в обмін на ліквідацію ядерної зброї та її носіїв і домогтися міжнародних гарантій незалежності. Більшість цих завдань було виконано.

У другій половині 1990-х рр. Україна намагалася реалізувати стратегію багатовекторності. Стратегічними партнерами були проголошені США, Росія, Польща та деякі інші держави. Проте домогтися рівнозначних відносин з основними партнерами виявилося неможливо, хоча й були досягнуті значні успіхи у двосторонніх відносинах. Час від часу загострювалися відносини зі США, ЄС і НАТО через корупцію в Україні та невиконання нею взятих на себе зобов’язань.

З іншого боку Росія стала вживати заходів, щоб включити Україну в коло своїх геополітичних планів. Зрештою Україна опинилася перед вибором інтеграції з НАТО, ЄС або з Росією. У 2002 р. Україна оголосила про євроінтеграційний вибір. Цей шлях передбачав здійснення широкомасштабних реформ, які наблизили країну до стандартів ЄС і НАТО. Проте реформи так і не відбулися. Єдиною втіхою стало надання Україні статусу країни — сусіда ЄС. Щоб налагодити зіпсовані відносини зі США, наша країна взяла участь у війні в Іраку.

У 2003 р. Україна різко змінила курс і підписала з Росією, Білоруссю та Казахстаном угоду про Єдиний економічний простір. Проте ця угода залишилася лише на папері.

Після «помаранчевої революції» Україна повернулася на шлях європейської інтеграції. У 2005 р. вона отримала статус країни з ринковою економікою, що відкрило перспективи для більш тісної економічної співпраці з країнами Заходу. У 2008 р. Україна приєдналася до СОТ.

У 2010 р. відбувся новий поворот зовнішньополітичного курсу України в бік Росії. Було оголошено про відмову від намірів вступити до НАТО. Однак така зміна курсу призвела до опору в суспільстві, що почав посилюватися. Непідписання тогочасним президентом України В. Януковичем асоціації з ЄС підштовхнуло народ до Революції Гідності.

ВИСНОВКИ

Геополітичне становище України обумовлює для неї можливості стати як мостом, що поєднує Схід і Захід, так і «сірою» буферною зоною між ними. Зрештою було обрано курс на євроатлантичну інтеграцію. Каталізатором цього стала збройна агресія Росії проти України. У міжнародних відносинах Україна посідає активну позицію. Вона бере участь у діяльності різноманітних міжнародних організацій, налагоджує двостороннє співробітництво.