Причини Національно-визвольної війни:
- селянство незадоволене покріпаченням;
- дрібна шляхта незадоволена своїм становищем;
- свавілля аристократів у містах;
- козацтво незадоволене своїм становищем і розуміє свої можливості;
- релігійне питання: утиски православних;
- поява уявлення про окремішність народу, що проживав на українських землях.
Багато
могутніх українських магнатів покатоличилися і ополячилися.У цій війні вони
опинилися по той бік барикад і захищали устої Речі Посполитої. Отже, нащадки
руських князів поступилися місцем борців за самостійність українських земель
тим, чия політична ідея гартувалася в походах, війнах і степах — козацтву.
У 1647 році чигиринський підстароста Даніель Чаплинський напав на хутір Суботів
Богдана Хмельницького. Пограбував його, а малого сина Хмельницького забив до
смерті. Це стало приводом початку війни.
Хмельницький разом зі своїми синами і невеликим загоном втік на Січ, де
переманив на свій бік козаків і розпочав повстання.
Богдан Хмельницький — український військовий і
політичний діяч, гетьман, очільник Гетьманщини (1648–1657), керівник і
ініціатор повстання, що переросло у Національно-визвольну війну.
Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків
козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про допомогу у
війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати
війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея
долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним:
татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у
них на той час у потрібній кількості не було.
Богдан Хмельницький
1648 р. — переможні
Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви. У цих сутичках військо
Хмельницького і татар зіштовхнулося з місцевими шляхтичами. Повстання підтримав
простолюд, який чинив бунти. Селяни і міщани нападали на маєтки знаті та
магнатів і вирізали шляхту, священиків та євреїв. Протягом цього наступу
козакам вдалося захопити ледь не до Варшави. Наближалась зима, а у Варшаві
зібрався сейм, на якому обирали короля. Хмельницький вирішив повернутися назад.
На початку 1649 року новим королем обрали Яна ІІ Казимира, котрий спробував
примиритися з козаками. Проте жодну зі сторін не задовольнили запропоновані
умови, а тому військові дії відновилися.
Літом 1649
року на допомогу 100-тисячному війську козаків Хмельницького, рушив
сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в
облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На допомогу поспішив сам
король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити
переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт.
Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з
сторін.
У результаті цієї кампанії підписали компромісний Зборівський договір. За його умовами:
- Військо Запорізькє одержало самоврядність на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств;
- 40 тис. реєстру, інші козаки мали повернутися до панів;
- державні посади на козацьких землях мали займати лише православні;
- унію мали скасувати на найближчому сеймі;
- польські війська, євреї та єзуїти мали покинути Україну;
- повстанцям оголошували амністію;
- було утворено Гетьманщину.
Гетьманщина або Держава Війська Запорізького — православне військове державне
утворення з військовим адміністративно-територіальним поділом на полки і сотні.
Військо Запорозьке дійсно можна назвати військовою диктатурою, де влада
належала провідній соціальній групі — козацтву. Однак, козацька держава
поступово віддалялася від традицій військової демократії Запорізької Січі.
Поступово все більше влади зосереджувалася у руках гетьмана та старшини. Гетьман був головнокомандувачем війська і очільником держави. Козацька старшина формувала дорадчий орган при гетьмані — Старшинську раду, яка згодом все більше повноважень перебирала на себе. Так звані "чорні ради" рядових козаків втрачали першопочаткове значення. Залежно від того, яким чином складалися відносини у гетьмана та старшини, політичний режим коливався від авторитарного до олігархічного.
В
економічному плані, на козацьких територіях скасовувалося кріпосне право та фільваркова
система господарювання. Основою господарства ставало сільське господарство
фермерського типу, з приватною власністю на землю. Більшу частину податків у
скарбницю держави сплачували з оренди та мит.
Розвивалося й українське міщанство та купецтво, котре мало замінити традиційну
роль єврейських громад. Провідною в державі була роль православної церкви, яка
укріпила своє становище та мала тепер монополію на інтелектуальне життя
українських земель.
Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє Лупу віддати
заміж його дочку Розанду за Тиміша Хмельницького та схилити його до війни проти
Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення, було організовано Молдавські походи,
перший з яких відбувся у серпні-вересні 1650 р.
Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє Лупу віддати заміж його дочку Розанду за Тиміша Хмельницького та схилити його до війни проти Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення, було організовано Молдавські походи, перший з яких відбувся у серпні-вересні 1650 р.
1651 р. — битва під Берестечком. Це була наймасштабніша сутичка війни: за різними оцінками участь в битві взяли від 80 до 140 тисяч українців та татар і від 80 до 200 тисяч усього польського війська. Її долю вирішив відступ кримського хана під натиском артилерії. Під загрозою оточення, козацькі війська вимушені були організовувати евакуацію через болотисту місцевість. Особливою хоробрістю у бою відзначився Іван Богун, полковник і деякий час наказний гетьман.
Козацькі війська не зазнали великих втрат під Берестечком, бо зовсім скоро Хмельницький зібрав нову величезну армію під Білою Церквою. Проте поразка залишалася поразкою. Щоб припинити війну, гетьман вимушений був підписати Білоцерківський договір. За його умовами:
- шляхтичам повертали маєтки у Брацлавському і Чернігівському воєводствах;
- Гетьманщина обмежувалася Київським воєводством;
- Реєстр зменшили до 20 тис.;
- Козакам заборонили самостійну зовнішньополітичну діяльність
Хмельницький не дотримався угоди і вже наступного року пішов на Молдову, щоб
втілити плани з одруження сина.
1652 р. — переможна
Батозька битва.
Тиміш Хмельницький (син Богдана) врешті одружився з молдавською принцесою. На
жаль, через рік він помер у молдавському поході, коли намагався допомогти
тестю.
1653 р. —
Жванецька облога. Військам гетьмана та кримського хана вдалося заблокувати
війська Яна Казимира, який знаходився у дуже плачевному становищі. Однак хан
Іслам Ґірей дотримувався своєї звичної політики двох стільців і не бажав
повного розгрому противника. А тому не дозволив добити польські війська. Облога
Жванця закінчилася підписанням перемир'я, за яким умови Білоцерківської угоди
було скасовано і чинності знову набув Зборівський договір. Хмельницький
остаточно розчарувався в османах.
Після битви
він вирушив до Переяслава, де у січні 1654 року скликав загальну військову раду
козаків та прийняв московських делегацію від царя Олексія Михайловича на чолі з
боярином Василієм Бутурліним. Вони привезли йому постанову Земського собору, що
ще восени попереднього року прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького
під протекцію Московського царства.
Гетьман та козаки присягли на вірність царю і вимагали подібної присяги й від
московських послів. Однак, ті відмовилися та обґрунтували це тим, що цар не
присягає своїм підданим. Відмовилася присягати царю й значна частина
полковників та козаків, зокрема Іван Богун. Ця подія увійшла в історію як Переяславська рада 1654 року.
Пізніше усну домовленість закріпили "Березневими статтями". За їхніми умовами:
- Гетьманщина отримала протекцію московського царя;
- усі права та вольності зберегли;
- 60 тис. реєстру;
- Москва платила генеральній та полковій старшині;
- гетьмана обирало військо;
- Гетьманщині дозволяли зовнішні відносини з будь-ким, окрім Польщі і Туреччини;
- на кордонах з Польщею виставляли московські залоги;
- Москва зобов'язалася піти війною на Річ Посполиту.
Гетьман та московський уряд по-різному трактували зміст угоди. Для козаків це була, насамперед, військово-політична угода про визнання протекторату Москви, що передбачало військову допомогу у боротьбі з Річчю Посполитою. Московський цар розглядав угоду скоріше як визнання своєї влади на цих територіях, що крім того ж прекрасно вписувалося в давню ідею "збирання руських земель".
1654-56 рр. — війна Гетьманщини та Москви проти
Речі Посполитої і Туреччини.
Окрім війни з союзом Війська Запорозького та Москви, на Річ Посполиту прибув
зоряний десант Швеції зі своїми союзниками. Шведи досить швидко окупували
більшу частину Польщі, включно з Познаню, Варшавою та Краковом.
На сході перейшли у наступ і українсько-московські війська. У вересні 1655 року
вони знову взяли в облогу місто Львів, захопили майже всю Білорусь.
Річ Посполиту від повного розгрому врятувала лише неприязнь між країнами-нападницями та непомірне марнославство московського царя. Цар Олексій Михайлович боявся подальшого просування шведів і зростання їхньої могутності, а тому пішов на мирову з Річчю Посполитою, в обмін на обіцянку стати польським королем після смерті Яна Казимира.
Без згоди Хмельницького,
Москва підписує з Річчю Посполитою Віленське перемир'я у жовтні 1656 року.
А поки Віленське перемир'я, по суті, нівелювало Березневі статті, українсько-московську
угоду і викликало справедливе обурення гетьмана та козацької старшини.
Хмельницький починає шукати нових союзників для продовження війни з Річчю
Посполитою, присягнувши на вірність "лише собі, а не комусь з чужих
монархів". В жовтні 1656 року Військо Запорозьке приєднується до
антипольської коаліції разом з Швецією, Трансильванією (або Семигородом) та
Бранденбурґом. Частково, до дій коаліції приєдналися і Молдова з Волощиною.
Однак, це не врятувало Військо Запорізьке від поразки у війні, яку значно
наблизила смерть Хмельницького у 1657.
УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Пригадайте основні ознаки держави з історії стародавнього світу та середніх віків.
1. Народна основа козацької держави
Унаслідок Національно-визвольної війни українського народу на теренах Східної Європи утвердилася Українська козацька держава. Новостворена держава отримала офіційну назву Військо Запорозьке, перейнявши традиційну назву військової організації низових і реєстрових козаків. Оскільки цю державу очолив гетьман, її часто називають Гетьманщиною.
Протягом перших місяців цієї війни український народ розпочав створення власної держави. Мешканці певної території, знищивши чи вигнавши польських адміністраторів, покозачувалися, проголошували себе козаками й запроваджували «козацький порядок» і «козацький присуд». Для цього вони об’єднувалися в курені, сотні й полки, обирали собі курінних отаманів, сотників, полковників та інших старшин. Усі суспільні справи вирішували на відповідних радах. Побудові держави дуже допомогли «Статті про устрій Війська Запорозького», розроблені Б. Хмельницьким у червні 1648 р.
Гетьманщина — напівофіційна назва Української козацької держави — Війська Запорозького, на яку поширювалася влада гетьманського уряду.
Кожна військова одиниця потребувала своєї господарської основи, яка забезпечувала б її зброєю, військовими припасами, продовольством, фуражем, кіньми, волами та возами для транспортування військових вантажів тощо. Цією основою стали ті села, містечка й міста з навколишніми землями, у яких проживали козаки відповідних сотень чи полків. Владу козацьких командирів визнавало все місцеве населення. У такий спосіб командири, які мали військову владу над сотнями й полками як бойовими одиницями, ставали також адміністраторами (управлінцями) та суддями в сотнях і полках, де базувалися їхні підрозділи.
Державна символіка. Державним гербом став герб Війська Запорозького, на якому зображений козак із шаблею при боці й мушкетом на лівому плечі.
Державними прапорами були гетьманські. Першим із них був прапор, виготовлений у 1648-1649 рр. — біле полотнище з червоним колом, посередині якого розміщений хрест, подібний до зображень хрестів на саркофазі Ярослава Мудрого. Хрест обрамляють вісім (по чотири з кожного боку) золотих і дві червоні зірки. Під хрестом зображений півмісяць, обернений догори. Полки та сотні мали військові корогви з різними емблемами та різноманітним поєднанням кольорів (білий, червоний, жовтий, синій тощо).
Державна мова. З часу виникнення Української козацької держави в усіх офіційних виступах, універсалах, діловодстві гетьман і генеральні старшини послуговувалися українською мовою. Нею вели дипломатичні перемовини й листування.
Генеральна старшина — керівна заможна привілейована верхівка козацтва, яка посідала генеральні уряди.
2. Політичний та адміністративно-територіальний устрій
Верховним органом козацької держави стала Генеральна військова рада. Її учасниками були всі члени військового товариства, тобто козаки й старшини. Якщо ж рада порушувала питання, які стосувалися не лише козацтва, а й інших станів, вона перетворювалася на «чорну раду», тобто всестанову раду.
Генеральна військова рада вирішувала найважливіші державні питання: вибирала гетьмана й генеральних старшин, приймала найважливіші зовнішньополітичні рішення, здійснювала правосуддя. Протягом перших місяців Національно-визвольної війни Б. Хмельницький часто скликав Генеральну військову раду.
Проте рада, на яку збиралися тисячі козаків, не могла кваліфіковано обмірковувати державні справи. Тому з другої половини 1648 р. Генеральну військову раду скликали рідко. Замість неї все частіше скликали Старшинську раду. До її складу входили генеральні старшини й полковники. Саме Старшинська рада стала вирішувати основні питання внутрішньої та зовнішньої політики Гетьманщини.
З 1649 р. на чільному місці в Українській козацькій державі утвердився гетьман. Богданові Хмельницькому належала вища законодавча, виконавча й судова влада. Гетьман скликав Генеральну військову й Старшинську ради, видавав універсали, які мали силу закону для всього населення, наглядав за державною скарбницею, керував дипломатичними відносинами, вів мирні перемовини, здійснював верховне командування збройними силами.
|
ГЕТЬМАН |
||
|
Законодавча (установча) влада |
Виконавча влада |
Судова влада |
Здійснювати управління державою гетьманові допомагали генеральні старшини, які всі разом утворювали Раду Генеральної старшини. Під час війни цей орган відігравав роль генерального штабу, а в мирний час перетворювався на кабінет міністрів, вирішуючи питання внутрішнього життя. Роль найвищих державних урядовців виконували генеральні старшини: генеральний писар, обозний, двоє суддів, підскарбій, два осавули, бунчужний і хорунжий.
|
РАДА ГЕНЕРАЛЬНОЇ СТАРШИНИ |
|
|
Генеральний штаб |
Кабінет міністрів |
|
Генеральний писар, обозний, двоє суддів, підскарбій, два осавули, бунчужний і хорунжий |
|
Генеральна військова рада — верховний орган Української козацької держави, учасниками якої були всі члени військового козацького товариства.
Старшинська рада — дорадчий орган в Україні в XVII—XVIII ст. при гетьмані, до складу якого входили генеральні старшини та полковники.
Провідну роль у гетьманському уряді відігравав генеральний писар. Він опікувався дипломатичними відносинами, тому чужоземці здебільшого називали його канцлером — міністром закордонних справ. За допомогою генеральної канцелярії генеральний писар слідкував також за виконанням рішень Генеральної військової і Старшинської рад та універсалів гетьмана, тобто відігравав провідну роль і у внутрішній політиці.
У полках і сотнях управління здійснювали полковники та сотники, опираючись на полкових і сотенних старшин.
1649 р. всю територію Гетьманщини було поділено на 16 полків і 272 сотні. їм були присвоєні назви найбільших міст і містечок, які стали військово-адміністративними центрами полків і сотень. На Правобережжі утворилося 9 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Київський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський і Кальницький; на Лівобережжі — 7 полків: Переяславський, Кропивнянський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський і Чернігівський. До 1657 р. виникли нові полки: Паволоцький, Турово-Пінський, Білоруський, Волинський, Стародубський та ін.
Столицею держави став Чигирин. Київ мав статус давнього княжого стольного граду та духовної столиці всієї України (Русі).
3. Фінансова система та судочинство
Утримання великої армії, державного апарату, ведення воєнних дій і дипломатичної діяльності потребувало значних коштів. Наповненням державної скарбниці займався генеральний підскарбій. Головним джерелом фінансових надходжень були податки. Українські селяни й міщани підтримували збройну боротьбу проти польської шляхти. Тому з кожного господарства на військові потреби вони сплачували по 4 талери. Козаки від податків звільнилися, їхнім головним обов’язком перед державою була служба власним коштом і «власною кров’ю» у війську.
Значні прибутки до державної скарбниці надходили завдяки оподаткуванню різноманітних ремесел і промислів. На кордонах держави з купців збирали ввізне та вивізне мита. Усередині країни стягали збори з учасників торгів та ярмарків. Державну скарбницю поповнювали також за рахунок передавання підприємцям в оренду колишніх державних земель («королівщин»), різних промислів, млинів, шинків тощо. Навесні 1649 р. було засновано карбівню — державний монетний двір.
За підрахунками дослідників, щорічний прибуток української скарбниці в ті роки становив майже 5 млн золотих. Цих коштів вистачало для успішного ведення визвольної війни та широкої дипломатичної діяльності.
Історичний факт
Український монетний двір, за свідченням московського посла, карбував монети із зображенням меча на одному боці та написом «Богдан» — на іншому. Про карбування Гетьманщиною власних грошей повідомляла 21 грудня 1652 р. також паризька «Gazette de France».
Українська козацька держава вибудувала власну судову систему. Її очолював Генеральний військовий суд — колегіальний орган, який діяв у складі двох (а з 1654 р. — трьох) генеральних суддів. Він розглядав скарги та прохання на рішення нижчих судів, справи генеральних і полкових старшин, справи про державні злочини.
У полках і сотнях діяли відповідно полкові й сотенні суди. Козацьким судам підлягали також міщани й селяни, насамперед у справах розбою та вбивств. У північних полках Лівобережжя продовжували діяльність копні суди. У містах із магдебурзьким правом суд чинили колегії лавників, у решті міст і містечок — ратуші, у селах — війти й отамани. Судочинство здійснювалося на основі українського звичаєвого права, магдебурзького права й Литовського статуту.
4. Українська армія
Богдан Хмельницький надавав особливого значення розбудові армії. Уже в червні 1648 р. він підготував для неї військовий статут — «Статті про устрій Війська Запорозького». Упродовж 1648-1651 рр. чисельність збройних сил України сягала 80-100 тис. досвідчених воїнів і 40-50 тис. селян і міщан, які несли обозну службу. Недоліком української армії було те, що це була армія-ополчення. Тому гетьман виношував плани створення 50-тисячного регулярного війська.
Ударну силу армії становила піхота. Її вважали однією з кращих у світі. Вона була озброєна найсучаснішою вогнепальною зброєю. Гетьман сформував кінноту, яка не раз демонструвала високі бойові якості в найзапекліших боях під Пилявцями, Зборовом і Берестечком. Потужною складовою української армії стала артилерія. Її поділяли на важку польову й облогову та легку кінну артилерію. Для цього використовувалися легкі «водні» гармати, поставлені на лафети.
На думку дослідників військової справи, у використанні легкої кінної артилерії гетьман випередив Західну Європу на ціле століття. До складу його війська входили також підрозділи добре організованої розвідки, прикордонної, фортифікаційної та санітарної служб. Сучасники відзначали сувору військову дисципліну та безперебійне постачання армії.
5. Зміни в соціально-економічному житті українського народу
Національно-визвольна війна та створення власної держави докорінно змінили соціально-економічні відносини в українському суспільстві. Польські шляхта та магнати, їхні управителі й орендатори були винищені або вигнані з Гетьманщини. Провідне місце в суспільстві відігравав козацький стан. До нього ввійшли запорожці, реєстрові козаки, селяни, міщани, дрібні православні шляхтичі. Козаки виступали захисниками українського суспільства й держави. За виконання військового обов’язку вони звільнялися від податків, мали право на землю. Кожен мешканець Гетьманщини мав змогу записатися в козаки, якщо він міг придбати коней, зброю, забезпечити себе всім необхідним у бойовому поході.
Окремим станом було міщанство. Численність його в Наддніпрянщині була значною через велику кількість укріплених містечок у покордонному краї. До того ж належати до міщанського стану перед війною бажав кожен, хто прагнув бути вільним громадянином.
Війна визволила від фільварково-панщинної роботи селян-кріпаків. Вони здобули особисту свободу, стали вільними власниками землі й отримали право займати її стільки, скільки спроможні були обробити. За це на них покладався обов’язок сплачувати державі грошовий податок — чинш.
До соціальної структури українського суспільства ввійшли також представники української дрібної православної шляхти. Вони зуміли утриматися лише тому, що пішли служити до козацького війська. Незважаючи на різке скорочення, політичне значення дрібної шляхти в державі помітно зросло завдяки високому рівню освіченості й спроможності брати участь у державному управлінні.
Зміцнився статус православного духовенства, оскільки православ’я стало державною релігією.
Православні монастирі були єдиними серед колишніх феодальних власників, які зберегли свої земельні володіння.
З козацьких старшин, православних шляхтичів і православного духовенства почала формуватися соціальна верхівка козацької держави. Значна частина її представників хотіла скористатися наслідками Національно-визвольної війни й стати новими землевласниками, але гетьман стримував прагнення старшин швидко розбагатіти й забути про інтереси держави.
6. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи
Буремні події Національно-визвольної війни не можна відокремлювати від європейських подій. Успішна боротьба українського народу за визволення й створення власної держави перетворила її на активного учасника міжнародних відносин, здатного впливати на співвідношення європейських сил.
Своєю боротьбою український народ сприяв боротьбі європейських народів проти католицької реакції. Починаючи з 20-30-х років XVII ст. українські повстання не давали змоги Польщі брати активну участь у Тридцятилітній війні на боці реакційної Католицької ліги.
Роль України в ослабленні католицької реакції в Європі чітко усвідомлював лідер Англійської буржуазної революції Олівер Кромвель. Тому й називав Б. Хмельницького «генералісимусом», «володарем усіх козаків запорозьких», «грозою і винищувачем аристократії Польщі».
Історичний факт
Як установив видатний історик В. Липинський, на початку 1657 р. в Чигирині одночасно перебували: посол австрійського імператора граф Парчевич, два посли Швеції, два — від князя Ракоці, посол турецький, посол татарський, три посли з Молдови, три — з Волощини, посол польського короля, посол Литви та ще прибули московські посли.
7. Зовнішня політика Гетьманщини
Богдан Хмельницький теж усвідомлював значення зв’язків з іншими державами. Він використовував їх у боротьбі за незалежність і соборність України та міжнародну ізоляцію Польщі. На початку боротьби гетьман уклав договір із кримським ханом. Це допомогло йому здобути низку блискучих перемог. Але саме хан під Зборовом і Берестечком перешкодив гетьманові домогтися остаточної перемоги над Польщею й проголошення незалежної Української козацької держави.
Проте хан був лише васалом турецького султана. Тому Б. Хмельницький кілька років докладав чимало зусиль для угоди з Туреччиною про протекцію1.
1 Протекція (протекторат) (від латин. protego — захищаю) — військово-політичний союз, що передбачає допомогу протегованій державі; часто пов’язаний із частковим чи повним обмеженням зовнішньополітичної діяльності протегованої держави.
Союз із Туреччиною поклав би край претензіям Польщі щодо України. Річ Посполита не наважилася б вести війну з турецьким васалом. Цей союз зв’язав би руки й Криму. Він мусив би рахуватися зі Стамбулом і припинити грабіжницький і людоловський промисел на теренах України. У травні 1653 р. до Чигирина прибуло турецьке посольство, яке привезло гетьману грамоту султана. Він запевнив, що визнає Б. Хмельницького своїм підданим і захищатиме козацьку державу від чужоземних уторгнень так само, як він захищав васальні християнські держави — Молдову, Волощину, Трансільванію. На знак цього посол вручив гетьманові «корону, і шаблю, і булаву, і бунчук, і кафтан». Українській стороні залишалося лише схвалити договір на Генеральній військовій раді. Проте більшість старшин виступила проти. Вирішальну роль відіграли інша віра та зрадливість татар як союзника.
Відносини між Українською державою та Московією. На початку Національно-визвольної війни Б. Хмельницький вступив у дипломатичні відносини з Московською державою. Гетьман шукав засобів, щоб стримати московського царя від допомоги Варшаві в придушенні українських повстанців. Саме такий обов’язок мав цар перед королем за Полянівською угодою 1634 р. про «Вічний мир». Одночасно гетьман прагнув утягнути царя у війну проти Польщі й запропонував йому повести боротьбу за здобуття польського трону, що звільнився влітку 1648 р. На думку Б. Хмельницького, православний король дозволив би Україні стати третім рівноправним членом Речі Посполитої.
Коли ж з лютого 1649 р. гетьман спрямував свої зусилля на побудову української незалежної держави, він не раз закликав Московську державу надати допомогу православній Україні, порятувати від винищення український люд. Проте заклики не допомагали. Царя стримував страх перед поразками, яких зазнавала Московія в попередніх війнах із Польщею. Він просто вичікував, поки Україна та Польща взаємно знесилять одна одну, щоб потім підпорядкувати собі обидві сусідні держави.
Історичний факт
Бачачи нещирість царя, Б. Хмельницький не раз грозився «розорати татарами» царство Московське, пропустивши їх через територію України. Не раз приводив у бойову готовність північно-східні полки, демонструючи цареві, що може приєднатися до польсько-татарського походу на Москву. Сам особисто заявляв, що «все — і городи московські, і Москву зломлю, та й хто на Москві сидить, і той від мене на Москві не відсидиться». Гетьман тримав при своєму дворі московського самозванця Тимошку Акундінова, щоб у потрібний момент спровокувати в Московії громадянську війну.
Коли 1650 р. цар надіслав до Чигирина послів з вимогою припинити опір королю, гетьман наказав прикувати московських послів до гармат.
• Чому історики попередніх поколінь зображали Б. Хмельницького «поборником возз’єднання України з Росією»?
Комментариев нет:
Отправить комментарий